Опозиційні мітинги в Стамбулі на підтримку ув'язненого мера міста Екрема Імамоглу переїхали з-під мерії на азійську околицю мегаполіса Малтепе. Керівник Республіканської Народної партії Озгюр Озель стверджує: до антиурядового протесту в суботу долучилися рекордні 2 мільйони 200 тисяч людей. Озер пообіцяв зібрати підписи за кандидата в президенти від РНП Імамоглу в такій кількості, що це перевершить результат Ердогана на останніх президентських виборах 2023-го року. Юридичних наслідків підписна кампанія не матиме, проте якщо опозиції дійсно вдасться пред'явити принаймні 28 мільйонів автографів турецьких громадян (Ердоган отримав 27 мільйонів 800 тисяч), це створить психологічний тиск на владу. Мета опозиції - змусити Ердогана піти на “нові вибори” восени 2025 року.

Один з найвідоміших турецьких журналістів і письменників Їлмаз Озділь жартує, що впродовж республіканської доби Туреччиною керують три А: “Аллах, Ататюрк і Америка”.

Ердоган прийшов до влади з першою А, після спроби держперевороту 2016 примирився з другою А (і вважає себе єдиним наступником Ататюрка за 100 років), і лише третє А гарантуватиме турецькому лідерові рівень свободи дій всередині країни.

Обрання Трампа укріпило позиції Ердогана. Туреччина стримує Іран. Здатна проводити воєнні операції в Іраку і Сирії, контролюючи вплив Москви і Тегерану в регіоні. Курди Трампа майже не цікавлять, навпаки, лише багаті, спроможні нафтові монархії і Ізраїль тепер мають значення для Вашингтона. В принципі, якби не кривава провокація Хамаса 7-го жовтня 2023 року, то угоди Авраама могли збагатіти всю цю группу сунітських монархій, Туреччину, Ізраїль, Америку і союзників. У палестинців, цитуючи Трампа, на руках не лишилося карт, тому їхній найбільший захисник Ердоган і той, хто озвучив ідею депортації - Трамп, разом примушуватимуть Газу до миру. А значить Реджеп-бей може робити всередині країни все що вважає за потрібне. Анкарі більше не загрожують фінансові санкції через порушення стандартів демократії, а навпаки ймовірне швидке повернення в проект отримання літаків F-35.

Захисником демократичних цінностей і союзником опозиції могла би бути Європа. Проте за останні 20 років вона використала всі важелі впливу на Анкару, тобто - і далі користуючись термінологією американського лідера - використала всі карти. Туреччина виконала 75 пунктів вимог ЄС аби отримати короткостроковий безвіз для своїх громадян. Безвізу нема. Туреччина сумлінно стримує потік біженців із Сирії, Іраку і Афганістану до Європи, але змін в угоді про Митний союз з Євросоюзом нема. А тепер, коли Путін загрожує не тільки Україні, а всьому континенту, Європа лише починає розмірковувати над довгостроковим переозброєнням і підготовкою армій. Турецька армія воює вже 40 років, зокрема на територіях двох сусідніх країн. У 27 країн Євросоюзу цього досвіду немає, і він потребує Туреччини як дійсно рішучого гравця у “коаліції рішучих”. Тому найімовірніше, світ побачить глибоке занепокоєння Брюсселя через події в Туреччині, але сприйме все, що робитиме Реджеп Ердоган з Екремом Імамоглу і протестувальниками.

Жорстка розправа з вуличними акціями може зіграти злий жарт із самим турецьким лідером. Від виборів він не відмовиться і їхній результат визнає в будь якому випадку. Розгін мільйонних протестів стане кінцем для Ердогана на перегонах. Голоси у скриньках це святий грааль турецької політичної культури, який не наважувалися спотворити ані Ісмет Іньоню, ані Аднан Мендерес, і цього жодного разу не робив Реджеп Ердоган. Повага до вибору громадян є тим стрижнем, що зберігає турецьке суспільство єдиним попри всі ідеологічні і етнічні розбіжності, саме це суттєво відрізняє Туреччину від навколишніх авторитарних режимів. Якщо опозиція не має довготермінового сценарію, несподіваних сюжетних поворотів та здатності швидко перехоплювати піар-акції влади в економічній царині, то ще й турецька погода найближчим часом буде грати на боці владі. Спека, що вже накрила південні регіони країни, в середині квітня дістанеться Стамбула. Скоріш за все, молодь 18-25 років, що є ядром протестів і нині рішуче протистоїть поліції, невдовзі перетворить мітинги на пікніки, а потім вирушить на егейські і середземноморські пляжі. Таке вже було під час Гезі 2013-го. На майданах залишаться кілька тисяч найзавзятіших. І виявиться, що серед них лише “троцкісти” або “агенти Сороса”. Їх розжене поліція. Happy (для Ердогана) end.