“В мого собаки більш осмислений погляд, ніж у цього лікаря”: реальна ситуація з охороною здоров'я в Криму

Павло Буранов

Павло Буранов

Опубліковано

25.12.2024

“В мого собаки більш осмислений погляд, ніж у цього лікаря”: реальна ситуація з охороною здоров'я в Криму

Російські пропагандисти чи не щодня розповідають про будівництво в окупованому Криму нових амбулаторій і поліклінік, але ретельно замовчують той факт, що в цих медичних установах нема кому працювати. Чому кримські медики не хочуть їхати в сільську місцевість, як працюють програми з “імпорту” лікарів із російських глибинок, і як усе це позначається на здоров'ї кримчан? Ми опитали і медиків, і пацієнтів. 

Щороку підконтрольні Москві колаборанти на півострові звітують про будівництво фельдшерських пунктів та амбулаторій у кримських селах. При цьому складання кожного модульного ФАПу на дві кімнати пропаганда обкатує в інформаційному просторі як “будівництво століття”. Причому, щонайменше чотири рази - на етапі планування, початку будівництва, наближення до завершення й урочистого відкриття. Десятки сіл, сотні публікацій і сюжетів. Так створюється хибне відчуття, що окупанти дуже стурбовані здоров'ям жителів Криму. 

Однак реальний рівень “стурбованості” зазвичай проявляється вже наступного дня після урочистого відкриття чергової амбулаторії. Мешканці села, які розраховують, що тепер уже не доведеться вбивати по півдня на дорогу до райцентру і сидіння в чергах, впираються в зачинені двері. Медиків, охочих працювати в сільській місцевості, категорично не спостерігається, і пункти “тимчасово” не працюють. 

“Запитувала я в сільраді, коли наш ФАП відкриється. Але ніхто нічого толком сказати не може. Якщо районна лікарня знайде фельдшера, який захоче сюди їздити або тут жити, то працюватиме. А якщо не знайде - так і стоятиме закритим до кращих часів. Уже рік шукають, ніяк знайти не можуть”, - ділиться спостереженнями мешканка одного із сіл Роздольненського району. 

Причин браку медиків, що мріють піти “в поля”, щонайменше дві. Перша й основна - персоналу не вистачає на всіх рівнях системи охорони здоров'я. Тому охочим лікувати людей зовсім не обов'язково вирушати для цього в сільські глибинки півострова - є маса пропозицій у більш привабливих місцях. Друга причина це сміховинні надбавки за роботу в селі - 750 рублів на місяць (менше 7 доларів). 

“Торік відкрили ФАП у селі Лічебном. Так це ще не прям глухомань - поруч траса “Таврида”. Але він так і стоїть порожній. Хто туди захоче їздити з того ж Білогірська, якщо навіть у міській поліклініці нестача кадрів величезна? Люди звільняються навіть із таких закладів і йдуть у платні клініки, що вже говорити про села”, - розповідає одна зі співробітниць Білогірської центральної районної лікарні.

“Це може бути вигідно тільки тим, хто понаїхав. І то, хіба що яким-небудь зовсім дрімучим і безгрошовим, для яких робота в наших селах буде за щастя порівняно з тайгою. Але тут однаково залишиться питання до їхньої компетентності, тому що будь-який адекватний медик зараз затребуваний і легко може знайти добре оплачувану роботу у своєму регіоні, а не їхати незрозуміло куди, щоб працювати в селі за копійки”, - каже працівник Джанкойської районної лікарні, знайомий із проблемою кадрового дефіциту. 

Аналогічних висновків доходять і самі кримчани, які зіткнулися з подібними персонажами у своїх сільських амбулаторіях. “У нас коли в район призначили головлікарем такого собі Гаптракіпова, він із Башкирії привіз брата, інших своїх родичів, друзів і знайомих. Один з них тричі на тиждень приїжджав і вів прийом у нас в селі. Мені здається, що в мого собаки більш осмислений погляд, ніж у цього “лікаря”. І вся лікарня з таких була. Добре, що донька у Феодосії живе - туди їздила лікуватися”, - розповідає мешканка одного із сіл Ленінського району. 

Варіантів, що ситуація зміниться у кращий бік, не проглядається. Тільки за минулий рік кількість медпрацівників скоротилася щонайменше на 520 осіб. Позаминулого звільнилося під тисячу. А кількість пацієнтів та сама. І за довідкою або аналізом усі вони йдуть не в новозбудовані порожні сільські медпункти, а їдуть до районних лікарень, створюючи надмірне навантаження на медиків, що поки залишилися. 

До цього варто додати громіздку систему бюрократії, яка плодить черги, криво працюючу систему документообігу “Промед”, яка замість скорочення додала роботи медикам, безперервні скарги роздратованих пацієнтів в усі інстанції, а також неабияку інфляцію. Усі ці фактори найближчим часом ще більше пришвидшать відтік кадрів, що залишилися, перетворюючи вже не тільки сільську медицину, а й узагалі всю систему охорони здоров'я півострова на одне суцільне “потьомкінське село”, коли красиві фасади лікарень є, а лікування немає. 

Схожі статті