‍Тепер це вже визнано офіційно: уроків української в школах Севастополя більше немає. Чим це пояснює окупаційна адміністрація, як видушували українську зі шкільної програми, та що ховається за формальним правом на вивчення рідної мови - ми дізналися у вчителів, учнів, батьків та громадських активістів.

«У загальноосвітніх організаціях міста Севастополя українську мову не вивчають... У місті Севастополі відсутні також заклади дошкільної освіти, середньої професійної освіти та додаткової освіти дітей, у яких вивчають українську мову», - таку відповідь від департаменту освіти отримав на свій запит голова Українського національно-культурного товариства Севастополя Олег Леус. 

За його словами, протягом кількох  років до повномасштабного вторгнення українську у севастопольських школах вивчало 56 учнів - із 53 тисяч. На решті окупованого півострова було кілька українських класів і одна українська школа - в селищі Береговому під Феодосією. Втім, місцеві жителі кажуть: навіть ця єдина школа мала радше декоративний статус. Насправді навчали там російською - нібито через брак вчителів, що володіють українською. 

Де вони всі поділися? Адже ще 11 років тому українську вивчали 100 відсотків кримських школярів. За 6 перших років окупації їхня кількість зменшилася у 2000 разів: учнів, яким викладали українську, стало на весь півострів 232, - згадує експертка центру громадянської просвіти «Альменда» Валентина Потапова. 

При цьому формально українська мова була частиною освітньої програми. Батьки майбутніх першокласників під час подачі документів до школи могли окремо подати заяву про бажання вивчати українську в рамках предмета «Рідна мова». За наявності достатньої кількості заяв, у школах мали б формувати класи, орієнтовані під такий запит.

Як це виглядало на практиці - ще до повномасштабного вторгнення - нам розповіла мама одного зі школярів Сімферопольського району. «Я запитала, що буде, якщо подати заяву на вивчення української мови. На мене відразу подивилися… по-особливому. Покликали завуча. Вона мені довірливим тоном повідомила, що, звісно, такого права мене ніхто не позбавляє, але вона б настійно не радила. Бо для формування класу має бути хоча б три заяви на паралелі. І навіть якщо такі будуть, то все одно в такого маленького класу не буде свого кабінету, урок української буде в дітей сьомим за ліком, навіщо такі складнощі у початковій школі», - згадує жінка.

Батько іншого школяра з Алушти підтверджує, що і з ним вели подібні розмови, переконуючи не подавати заяву на вивчення української мови. «За характером зустрічних запитань я зрозумів, що відомості про таких заявників адміністрація школи може передавати до російських спецслужб, бо якось дуже активно розпитувала директорка про родичів на материку, про місце роботи і про те, чому це ми хочемо вчити дитину українській мові. Потім також з'ясувалося, що йдеться лише про один урок рідної мови і один урок літератури на тиждень. Тож жодної користі від цього навчання не було», - розповідає чоловік.

Батьків, яких не вдавалося переконати, вмовляли замість заяви на включення української мови до програми навчання, подавати іншу - на позакласний факультатив. «Моя хрещениця відвідувала в школі такий факультатив, діти там «просто говорили», а не вивчали граматику і літературу зі шкільної програми», - стверджує Валентина Потапова. Школяр, який ходив на таке факультативне «навчання» згадує, що спершу ще були якісь спроби щось викладати, але потім «постійно то ключа від кабінету нема, то вчитель сильно зайнятий, тож все якось так і заглохло». 

З початком повномасштабного вторгнення навіть такі факультативи батькам пропонувати перестали. Російські пропагандисти пояснюють повне зникнення української зі шкільної програми небажанням самих кримчан навчати їй дітей. Самі ж кримські школярі зізнаються, що просто бояться проявляти цікавість щодо будь-чого, пов’язаного з Україною. «Треба бути відчайдушним психом, щоб піти зараз і сказати - я хочу вчити українську. Тебе забулят відразу ж твої відбиті однокласники. Вони просто люто ненавидять усе українське. Як і вчителі, до речі, теж», - розповів колишній учасник факультативного “навчання”, який зараз уже закінчує школу і стоїть перед складнощами вступу до українського вишу без володіння мовою. 

Але ж можна вчити мову з репетитором, - скаже житель материку… і помилиться. Навіть до повномасштабного вторгнення знайти в Криму викладача, охочого підзаробити уроками української було практично неможливо. Вчителі і до 2022 року боялися надавати таку послугу. В атмосфері ж, коли російські силовики піддають репресіям за синю і жовту наволочки, вивішені поруч або за жовто-блакитний манікюр, розраховувати на приватні уроки української мови явно не доводиться. Не кажучи вже про освіту в школах. 

‍

‍