Ми продовжуємо публікувати спогади науковиці, правозахисниці та письменниці Наталі Беліцер.

Перша частина тут.

Загадки й гадки, пам’яттю детерміновані… Ось виникла підказка слушна, вона дозволила пірнути і зануритися у різноманітні спогади про те, коли і що і як ставало на заваді тим тяготам минулого життя, уникнути яких здавалось чимось практично неможливим. Бо як не обмірковувати знов і знов сімейні негаразди? (Їх більш ніж вистачало). І як позбутися, куди подітись, де сховатись – хоча б на лічені години – від відчуття гнітючої неволі, що тяжко тисне на свідомість і дихати нормально не дає?

…Відволікаючись від безлічі окремих епізодів, у підсумку: життя тоді тривало в атмосфері тотальної неправди, у всеосяжній темряві радянщини – ненависній, безжалісній, тупій, але при тому – всемогутній. (Так ми вважали в ті часи).

Оскільки телефони прослуховувалися, для перемовин був розроблений окремий код. Наприклад, «Старик Хоттабич» – мався на увазі Авторханов*, а радянська влада звалася «Соф’я Власівна». (Цей нік увів до обігу один із Спротиву духовних лідерів – киянин, фронтовик, письменник, відомий емігрант, надійний друг, що нині незаслужено забутий*.

А вислів «СВ до мене завітала» означав, що з обшуком приходили міліція і КДБ, які, до слова, між собою не дуже-то ладнали чи співпрацювали, що інколи відігравало позитивну роль).

…Отже СВ, своє отруйне середовище створивши, населення тримала в ньому в ізоляції надійній. Зловісною Залізною Завісою той світ, що існував назовні, від нього відсікала, тоді здавалось – назавжди. І не було надій найменших, що диво станеться, і ти колись побачиш і нарешті зрозуміти зможеш, який же він насправді, той загадковий, недосяжний світ, населений нормальними народами, а не продуктом негативної селекції – радянськими людьми.

…Щоправда, деякі шедеври мистецтва зарубіжного доступними бували у книжках, альбомах або на екранах кінотеатрів. Це відтягало, хоча й не повністю і ненадовго, від реального життя.

…Наприклад, та споруда фантастична Гауді геніального, яку подарував нам фільм – шедевр Антоніоні*. Я той фільм не раз дивилась. Все намагалась розпізнати меседж головний, і разом з тим, чекала нетерпляче появи кадрів із дивовижної краси будівлею під назвою Фамілія Саграда. Вона мене причарувала; до того ж, як здавалось, відігравала в тому фільмі не менш важливу роль, ніж втілені акторами його герої. Я закохалася у це творіння, але любов’ю суто платонічною. Тому що навіть мрії не було про зустріч наяву з предметом тої ніжної любові.

…Проте із плином часу це сталося. Я – в Барселоні, а після конференції* і до відльоту ще маю цілих три доби! Цей час був використаний плідно. Півдня – в Саграді. Потім, відповідно до путівника, знаходжу ще багато цікавинок й скарбів дорогоцінних. Бо там, в чарівній Барселоні, історичні пам’ятки культури спокійно співіснують зі зразками сучасного мистецтва, що є нерідко викличним і навіть епатажним. (На щастя, встигла побувати ще й у Фігересі – там, де розташований музей Далі).

…А ще дісталася до Гуель Парку, блукала там терасами й печерами, на знаменитій лаві, керамічній, звивистій, зігрітій лагідним жовтневим сонечком, посиділа; навколо роздивляючись із насолодою, обмінювалась радісними посмішками із іншими щасливцями-мандрівниками, яким також потрапити повезло у той казковий, фантастичний світ. (При тому око безпомилково знаходило й автоматично ідентифікувало росіян. Для того не було потреби почути їхню мову; ці істоти викривав і хмурий погляд, і обличчя вираз – не усміхнений, а звично насторожений. Бо вони – чужі на цьому і подібних святкуваннях. На щастя, тут їх обмаль; мабуть, тому, що атрактивність кафешек, ресторанів і крамниць значно переважала красу природи і мистецтва, разом узятих).

…Отже, десятками років пізніше здійснилось апріорі неможливе! Тому що монстр, сконавши, своїм падінням знищив ту Завісу, і разом з нею – весь свій антураж. (Хоча, на превеликий жаль, як виявилось згодом, не весь і ще не остаточно…)

…Та знов питання виникає: а як іще було можливим в далекі ті часи, що згадуються нині сховатися від тої всеохопної пітьми? Спонтанна відповідь: хіба що уві сні. (Але ця відповідь невірна, бо були ще й інші варіанти ескапізму.

*Чеченець Абдурахман Авторханов – найавторитетніший совєтолог, автор низки важливих досліджень;  серед дисидентів найбільш популярною книжкою була його «Технология власти», за саморобними копіями якої КДБ полювало з особливою пристрастю.

*Йдеться про Віктора Некрасова.

*Назва фільму – «Професія – репортер».

*Endangered Languages Conference. Nataliya Belitser: Endangered Languages in Crimea/Ukraine: The Cases of Crimean Tatar, Karait, and Krymchak. Barcelona (Catalonia), Spain, 1-3 October 2004.

‍

(Продовження читайте тут)

‍