10 квітня, 2011 рік, Бахчисарай. Погода хоча й не сніжна, як сьогодні в Києві, але в залі музея Ісмаїла Гаспринського верхній одяг не знімають. Серед учасників заходу відомі в кримськотатарському середовищі журналісти, письменники, члени Меджлісу кримськотатарського народу.
Мета заходу - зібрати кримськотатарську медіа-спільноту та поспілкуватися про актуальні проблеми: чому аудиторія не читає, в якому стані медіа, орієнтовані на кримськотатарську спільноту, якою мовою публікувати матеріали? 

Дата обрана не випадково: цього дня (за юліанським календарем) 1883 року світ побачив перший номер газети Ісмаїла Гаспринського “Терджиман” (“Перекладач”), який фактично розпочав історію кримськотатарської преси. 

Гаспринський йшов до видання газети довгих 4 роки. В 1879 році він намагався випускати періодичний листок кримськотатарською мовою “Файдали еглєндже” (“Корисна розвага”), але проіснував він недовго. Через рік головний кримськотатарський просвітник намагався отримати дозвіл на видання іншого медіа, яке називалося “Закон”, проте імперська влада відмовила Гаспринському - цензори не знали кримськотатарської. Проте Ісмаіл-бей був терплячим, виваженим та трохи впертим: 1882 року він надрукував пробний випуск “Терджиман - Перекладач”, а вже в лютому 1883 року отримав дозвіл на видання газети, яку цензурував караїм Ілья Казас.

Але повернемось в 2011 рік, де в залі музея Гаспринського представники кримськотатарських медіа вирішили, що цей день буде днем кримськотатарської преси.
Цікаво, що в репортажі телеканалу АТR про цю подію використовується саме слово “матбуат”, тобто преса, медіа.
Але в народі цей день закріпився як “день кримськотатарської журналістики”, що викликає певні питання. Кримськотатарська журналістика - це що? Вона робиться кримськими татарами? Для кримських татар? Кримськотатарською мовою? На кримськотатарські теми?

Можливо, поява цього терміну пов’язана з тим, що початок 21 століття для кримськотатарського народу був періодом певного розквіту, коли став можливим перехід від цінностей виживання до цінностей розвитку. В цей період в Криму створювалась наче паралельна кримськотатарська реальність, де з’являлися інституції або об’єднання, що мали легітимність іноді лише в середині спільноти, і тому мали бути якось окреслені. Так в народі з’явилася “кримськотатарська журналістика”. Як і все кримськотатарське періоду повернення - всупереч.

Проте чи коректно та актуально використовувати цей термін сьогодні? І чи не було б правильно повернутись до відзначення “дня кримськотатарського медіа”, яке і правда починається з “Терджиману” Гаспринського і має довгий, різноманітний та цікавезний шлях?