^{фото: скрін з відео ARD} 

Я кримська татарка за етнічним походженням.

Але я - носій російської мови, оскільки вирісла у Криму, де російська стала основною мовою з часів злочинної сталінської депортації всього кримськотатарського населення у 1944 році.

Я українка за громадянством, переконаннями і серцем. І з 2014 року моє серце рясно обливається кров'ю, і Росія є головною причиною цього.

Російська імперія, Радянський Союз, Російська Федерація – одне й те саме зло з різними назвами.

Через першу анексію Криму Російською імперією у 18 столітті більшість родичів моїх предків були змушені тікати з Криму до Туреччини.

Через Радянський Союз мої бабуся і дідусь не мали можливості зустрітися у своєму рідному місті Карасувбазар, яке росіяни назвали Білогірськом після депортації всіх кримських татар.

Натомість мої бабуся і дідусь зустрілися на Уралі, куди вони були депортовані в 1944 році 15-річними підлітками і були змушені виконувати важку роботу в лісозаготівельному таборі.

Завдяки Радянському Союзу моя мама народилася на Уралі, а я - в Таджикистані, оскільки кримським татарам не дозволяли повертатися на батьківщину в Крим аж до розпаду Радянського Союзу.

Саме завдяки Радянському Союзу я вирісла у російськомовному Криму і не розмовляю вільно рідною мовою, а коли намагаюся, то маю жахливий російський акцент.

Хоча до депортації в 1944 році всі інші національності в Криму розмовляли переважно кримськотатарською мовою і майже не знали російської.

Через Російську Федерацію мені довелося покинути батьківщину в 2014 році, коли я вперше переїхала до Києва.

Саме через Російську Федерацію замість того, щоб насолоджуватися найкращими роками свого життя, я страждаю від депресій, які переслідують мене з 2014 року.

Але на відміну від багатьох людей в Криму, я можу вільно висловлювати свою думку.

І на відміну від багатьох людей в Україні, я жива.

Причина, чому люди збираються разом у такі дні, щоб вшанувати пам'ять жертв депортації та війни, полягає в тому, щоб пам'ятати про жах, який принесла з собою війна, і про те, що щось подібне ніколи не повинно повторитися.

Але чи можемо ми сьогодні говорити лише про тих людей, які померли давно, в той час як українці гинуть щодня, всупереч гаслу «Ніколи знову»?

Я чую, як на Заході кажуть: «Не можна звинувачувати всіх росіян» або навіть «А як же російська література, музика, балет і т.д.»?

Але справа ось у чому:

Російський менталітет не має нічого спільного з етнічним походженням.

Російський менталітет – це спосіб мислення і спосіб існування.

Російський менталітет нормалізує крадіжку і вбивство.

Російський менталітет вважає нормою забирати життя і домівки невинних людей, продовжуючи жити в їхніх будинках без докорів сумління і провини.

Російський менталітет нормалізує порушення міжнародного права і нехтування всіма домовленостями.

І російський менталітет поважає лише мову сили.

Ця війна це довела, і ми, українці по всьому світу, незалежно від нашого етнічного походження, повинні показати Росії нашу єдність.

Бо саме в цьому наша сила.

Будьмо єдині, будьмо разом.

Millet. Vatan. Qırım.

Репортаж з мітингу за посиланням тут.