Кримськотатарська держава знову існує. За моїми підрахунками, їй десять років. Виповнюється якраз цими днями. Вона ледве помітна стороннім. Ніхто не називає цей феномен державою, але якщо придивитися до деталей, він має всі її ознаки.

Після депортації 1944 року головною політичною ідеєю була автономія, плач за якою набив оскому всім, хто чекав її відновлення від Горбачова, Кравчука, Кучми, Ющенка, Порошенка та Зеленського. Дехто навіть від Путіна чекав.
За 80 років боротьби кримські татари отримали для себе пару сторінок закону як корінний народ – один із українських інтелектуалів колись у майбутньому дозволив створити нашому народу кілька національних районів у Криму. На рівні із зникаючими народами Сибіру. Але це не точно. Та й не важливо. Бо з висоти щоденних проповідей не всім помітна нова кримськотатарська держава.

Кримськотатарська держава має більшість важливих ознак, які дозволяють мені називати те, що я опишу далі, саме цим словом. Вона екстериторіальна і розповзлася за останні три роки від Дубліна до Дубаю, але її ядро, безперечно, у Криму. Відрізняє нову кримськотатарську державу від інших одна, але важлива деталь: у неї немає апарату насильства.

У кримськотатарської держави є президент, точніше президентка, і її ім’я кримські татари знають дуже добре. Доросле покоління пам’ятає її як палку журналістку кримських та українських телеканалів 20-30 річної давнини. Зараз її майже не видно. Вона рідко з’являється на публіці, але народ у Криму час від часу чує її голос. Рідкісні слова президентки утримують кримських татар і від ганебних кроків, які можуть призвести до репутаційних втрат у майбутньому, і від небезпечних безрозсудних дій, здатних викликати нову катастрофу в теперішньому. Одні – на півострові – звинувачують її у прихованій нелояльності. Інші – на материку – у пригніченні народної пасіонарності.

Кримськотатарська президентка не покидає свій народ, проживаючи з ним затяжну епоху кошмару без передбачуваного фіналу. За винятком мережі Муфтіяту

та афілійованих з ним негідників, більшість кримських татар живе в стані заручника, до скроні якого приставили «Макарова», до горла – ножа, а до спини – «Калашникова». І в цих умовах народ рухається вперед, а президентка здатна надихати його дихати. Дихати і жити.

У кримськотатарської держави є прем’єр-міністр. І це теж жінка. Вона формує бюджет держави і, мабуть, є найліберальнішою главою уряду в політичній історії. Де ще прем’єр-міністр десять років не допускає дефіциту бюджету цілої держави, збираючи на суспільні потреби лише те, що народ добровільно готовий віддати? Багаторічний успіх її бюджетів підтверджує: ідеальна держава можлива без податкових поліцій, БЕБів, фінансових контролерів, прокурорів і слідчих.

Кримськотатарська держава не має постійного парламенту, але живе за принципом прямої демократії. Референдуми виглядають як свята, фестивалі, книжкові ярмарки, благодійні акції, концерти та бізнес-виставки. Але участь у них і є волевиявленням.

У цій державі з’явилися десятки інституцій, які існують без указки прем’єра чи президентки і самостійно розвивають національний бізнес, створюють волонтерські рухи, об’єднують науковий круг, залучають батьків і дітей до освітніх центрів з кримськотатарською мовою, ніжно натякаючи на свою приналежність до єдиної екосистеми.

У кримськотатарської держави є незвичайна форма Верховного Суду, Спецслужби та Розвідки. Ця трійка нікого не засуджує публічно. Але деякі її вердикти оголошують у Мєркєзі. Суд складається з трьох науковців, які досліджують настрої народу та окремих його груп. Верховний Суд, Розвідка та Спецслужба стежать за новими явищами, оцінюють внутрішні тенденції, на ранніх стадіях помічають зміни і, головне, легко виявляють маніпуляторів. Є такі, що обережно впроваджуються в тіло нової кримськотатарської держави і намагаються відтягнути її (ментально) через Кримський міст у бік вівцейобних спільнот, що буйно цвітуть на протилежному березі Керченської протоки.

Смійтеся, але ця судова трійка теж складається винятково з жінок. Впевнений,  впізнали цю мелодію з першої ноти.

У кримськотатарської держави є опозиція. Жива, бешкетна, яка збирає навколо себе багато молоді. Її теж очолює жінка, дружина мого університетського однокурсника. Переконайтеся: відносини між кримськотатарською державою та її опозицією мало відрізняються від таких у вільних суспільствах.

Кримськотатарська держава змогла створити один із головних інститутів сучасного суспільства: медіа, яке розвивається в умовах навіть не цензури, а тотальної диктатури. Воно виробляє для народу майже всю лінійку контенту: історичні фільми, документальне кіно, серіали, дитячі програми, сатиру та сучасні шоу. Не вистачає відвертої політики (не можна) і мультфільмів (поки що дуже дорого).

Кримськотатарська держава створила систему соціальної підтримки. Звичайно, вона не може допомогти всім, але саме завдяки їй організовано догляд за важкохворою дисиденткою радянських часів Айше Сейтмуратовою, саме вона за кілька годин збирає гроші для матері з трьома дітьми, які залишилися без даху над головою через пожежу.

Наша нова кримськотатарська держава роками допомагала дітям, які залишилися без батьків з очевидних причин, і вона ж публічно відсіяла чесних волонтерів від шахраїв, очистивши цю сферу без кримінальних переслідувань – лише публічністю серед народу.

Якщо ви будете трохи уважніше стежити за цією державою, її структурами та незалежними інститутами, вам стане цікаво, як усе це взаємодіє і як таке взагалі можливе - у нинішньому Криму. Її вже не знищити репресіями, не заборонивши фізичне існування кримських татар. Ні, вона не горизонтальна, але й не цілком залежить від вертикалі.

Я не до кінця розумію, які механізми запускають процес зародження держави в такому вигляді. Нова кримськотатарська держава суперечить висновкам геніального математика Джона Неша, бо позбавлена раціональності, де оптимальна рівновага в нециклічних іграх досягається взаємною зрадою гравців. Сучасний світ навколо нас – найкращий доказ правоти нобелівського лауреата.

Навряд чи нова кримськотатарська держава вписується в концепцію його учня, теж нобелівського лауреата Роберта Аумана. Він теоретично довів, що в повторюваних іграх можуть досягатися й інші рівноваги – на основі інформації про всі попередні кроки гравців. Тому, на думку Аумана, найкращою стратегією є «око за око», що виховує раціональних зрадників.

Для опису кримськотатарської держави, яка виникла 10 років тому (сама того не підозрюючи), мабуть, не існує математичного апарату. У її формулі є три константи, які всі знають, але точно виміряти їх не може ніхто: усвідомлення екзистенційної загрози, віра та взаємна довіра членів суспільства. Звичайно, всередині кримськотатарської держави є свої комахи, гризуни та плазуни. Не маючи конституції, вона живе за принципом морального та інтелектуального расизму.

Після цієї ідеалістичної картини варто додати трохи реалізму та сірих фарб. Нова кримськотатарська держава не здатна захистити ні себе, ні своїх громадян, ні свою президентку чи прем’єр-міністра. Це не таємне товариство і не закритий клуб із прихованою повесткою. Вона настільки прозора, що навіть іранські чи китайські спецслужби не знайшли б до чого причепитися. Вона формує унікальний тип суспільства, у якого немає ворогів. Навіть якщо вони є. І немає друзів, навіть якщо деякі себе такими називають.

Поки що кримськотатарську мінідержаву захищає те, що «миролюбне зло», яке захопило Крим, звичайно, бачить цей тип нової держави, але не знаходить приводів для її знищення. Усі механізми її виживання навряд чи варто розкривати навіть у тексті без імен. «Миролюбне зло» хотіло б її зникнення, але ніхто у цьому світі не всемогутній. На протилежному березі Чорного моря знаходиться «зле добро», яке пильно стежить, щоб «миролюбне зло» не вигадувало собі приводів влаштувати в Криму Чечню 90-х.

«Зле добро» з того берега не здатне змінити статус-кво, але градус нового націоналізму більшої частини його 85-мільйонного суспільства більше не дозволить жодному з його лідерів навіть теоретично допустити новий 1944-й на північному узбережжі Чорного моря. Поки що цього достатньо, щоб нова кримськотатарська держава жила без паралічу страху, обережно роблячи наступні кроки – у той час, як колишній головний світовий жандарм, що гарантував цілісність України, впав у маразм.

Маразм епохи освоєння Середнього Заходу, влаштований колишніми задротами, яких «хлопчики били, а дівчатка не давали», а тепер вони стали мільярдерами і, начитавшись графоманії Ярвіна Кертіса, вирішили побудувати новий світ «для гідних», де місце Криму, Гренландії чи Тайваню вирішують карти, гроші та стволи…

З першим ювілеєм тебе, моя нова кримськотатарська державо без загальних виборів, але, іншАллах, із загальним благом.