Оскільки сам американський президент ухилився від відповіді на це пряме питання, сказавши тільки, що хоче “аби конфлікт закінчився”, та водночас додав, що як на його скромну думку, Росія до цього закінчення готова, на відміну від України – то доведеться відповідати замість нього. 

Почну здалеку.

У свої 12 років хлопець на імʼя Менахем Біньямін Зівотофскі був відомий на всю країну – бо почав судитися зі Сполученими Штатами набагато раніше, ніж навчився читати і писати. Не зі своєї волі, а завдяки батькам, які одразу після його народження зробили прізвище Зівотофскі направду прецедентним. Річ у тім, що хлопець народився в Єрусалимі. Арі та Наомі Зівотофскі захотіли записати його в американський паспорт як громадянина Ізраїлю. Неможливо, відповіли їм: хоча з 1948 року Сполучені Штати визнають державу Ізраїль, у межі цього визнання не входить місто Єрусалим. Аби не погіршувати й без того вічногаряче становище на Близькому Сході, державний департамент США встановив писати “Єрусалим” як місце народження для людей, яким (не?)пощастило зʼявитися на світ в локації, боротьба за приналежність якої не вщухає від самого початку існування держави Ізраїль. Але за лічені місяці до народження Менахема, в тому ж 2002-му році Конгресс Сполучених Штатів ухвалив закон, за яким американські громадяни, народжені в Єрусалимі, мають право (самі або ж за допомогою батьків, якщо ще не доросли) називати Ізраїлем місце свого народження у американському паспорті. Підписуючи його, Джордж Буш-молодший додав спеціальну заяву (signing statement), в якій зазначив, що це положення не обовʼязкове до виконання, оскільки втручається в конституційні повноваження президента щодо визнання іноземних держав. Тому його державний департамент і відмовився “ізраїлювати” народжених в Єрусалимі американських громадян. Батьків Менахема, як-то кажуть, сейозно вкурвив цей законодавчий лімб, долучилися численні єврейські організації, які звісно ж стали на бік Конгресу. Справа довго тяглася різними судами й зрештою опинилася в Верховному суді, адже вперлася в украй делікатне питання розподілу гілок американської влади, вирішити яке однозначно не могли протягом усієї історії існування Сполучених Штатів. То хто ж, Конгрес чи президент, визнає існування іноземних держав у межах тих чи інших кордонів? У 2015 році, вже за Обами, у справі Зівотофскі проти Керрі нарешті ставлять крапку. Верховний суд вирішує, що президент має виняткове право визнавати іноземні держави та уряди, і Конгрес не може змушувати виконавчу владу суперечити її власній політиці через законодавчі акти. То що, виходячи з цього рішення, Дональд Трамп має повне і цілковите право, ні з ким додаково не радячись, завтра назвати Крим російським півостровом? 

Не все так просто. Це судове рішення не розповсюджується на законодавчі акти, ухвалені Конгресом до того, як визнання сталося. Хоча законопроекти на кшталт H.R.463 (Закон про невизнання анексії Криму), однойменний H.R.596 і найновіший, вже цього року народження H.R.1600, буквально призначені обмежити свободу президента в цьому питанні) так і не змогли набрати достатню кількість голосів, для того, аби всі охочі змогли посудитися з Трампом за Крим, достатньо і ухвалених, куди більш загальних законів, у тілі яких прописана незаконність російської анексії Криму. Йдеться про H.R. 4278 (Закон про підтримку України) 2014-го року, H.R. 5859 (Закон про підтримку свободи України) 2014 року, H.R. 3364 (Закон про протидію противникам Америки через санкції) 2017 року, 253 пункт якого прямо говорить, що США не визнають територіальних змін, які сталися внаслідок застосування сили, включно з незаконним вторгненням і окупацією Криму, Східної України та інших регіонів. Це, знову ж таки, відповідає доктрині Стімсона, згідно з якою анексія з порушенням міжнародного права не може знайти визнання, саме на ній основана декларація Веллеса, озвучена в липні 1940-го, яка не визнавала анексії та інкорпорації Радянським союзом трьох країн Балтії – саме на такій офіційній позиції Сполучені Штати перебували аж до 1991-го, поки балтійські країни знову не здобули незалежності. 

Отже, будь-яка спроба Дональда Трампа визнати Крим російським буде оскаржена, як перевищення президентських повноважень, чи навіть випереджена законодавцями в рамках дії тієї самої системи стримувань і противаг, про яку всі американісти роками чули і переказували іншим, хто не чув?

Є один нюанс. Станом на зараз обидві палати Конгресу належать республіканцям. Незважаючи на численні заяви про широку двопартійну підтримку України, республіканська партія досі демонструвала готовність виконувати забаганки президента, зокрема під час чотиримісячного блокування американської допомоги Україні ще за часів Байдена. Отже чекати, що на днях, граючи на випередження, один із вищезгаданих актів, що прямо забороняє президентові відрізати шматок від України на новій американській мапі світу, буде нашвидкоруч ухвалений (а далі двопартійне зусилля подолає вето Трампа) можуть лише люди, які вірили в реальну можливість усунути Трампа від влади шляхом імпічменту в 2019-му році. Так само прореспубліканським є Верховний суд США (6-3 на користь консерваторів, низка ухвалених гучних рішень, зокрема скасування поправки, що забороняє на федеральному рівні забороняти аборти), до того ж вищезгадана справа Зівотофскі проти Керрі грає тут на президента. У якого, як кияни цієї ночі почули, немає улюбленців. 

Але Росія…