Вже майже два тижні у російському Прикордонні відбуваються Події - але якось замало монтажної піни задуто укронацистами у беззахисні дупки мирно сплячих курян, біолабораторні ворони досі не виклювали печінку в жодного розіп'ятого хлопчика, не з'їдений біндерівцями ветеран Курської дуги, не відрізані кривими шаблюками жіночі цицьки ігуменьї Сталініди… Чи означає це, що українські карателі втомилися лиходіяти на посконних територіях Росії? Звісно ж ні!

Деякі телеглядачі російських телеканалів останнім часом обурюються, що російські журналісти буцімто втратили хист і не здатні вигадати якесь по-справжньому класне звірство фашиствуючих молодчиків. Добрі язики заперечують їм, що, мовляв, навпаки, російська преса зараз креативна як ніколи, але при цьому демонструє благородну стриманість, піклуючись про душевний комфорт аудиторії. Бо одне діло читати про звірства біндерівців на Донбасі, і зовсім інше - коли поріддя Ібліса вже на повну насаджує на бандури безневинних дівчат Невинномиська (назву міста змінено) лише за те, що перед сном мама читала їм Менделєєва, - а російська армія у цей час замість виконання своїх прямих обов'язків перебуває начебто незрозуміло де і штурмує там начебто незрозуміло що. Тому по телевізору кажуть, що в російському Прикордонні відбувається коє-гдє у нас порой дещо абсолютно незначне, а в такій ситуації ані ветерана, на жаль, як слід не розчленуєш, ані хлопчику не вдуєш.

Воєнкори вважають, що це дуже небезпечне упередження. Як би не пхали українські карателі цукерки курським діткам, не годували зголодніле цивільне населення і не відчиняли для нього гуманітарні коридори, - вони залишаються карателями. Замість їжі в них отрута, і дітям вони пхають аж ніяк не цукерки. Хто пішов до них у гуманітарний коридор, того зустрічають на кордоні і змушують прочитати сутру «Кобзаря». Хто не зміг, - відрізають голову та пускають на органи, решту забирають у рабство чи тягати Дніпром баржі з мухоморами. 

Спершу карателі геть не соромилися - пояснювали російським журналістам, що вони всі помилувані зеки і Зеленський особисто віддав їм наказ якомога більше грабувати, вбивати і все таке інше. РосЗМІ рясніли заголовками типу «По першій машині з танка вдарили. Правда з Суджі. Мирних не щадили нікого», «ЗСУ розстріляли вагітну жінку та двох чоловіків під час евакуації з Суджі. Тіла поки не забрати», «По краях дороги - машини з убитими. ЗСУ в полон не беруть: доля двох тисяч курян досі невідома».

«Мене обстріляли, і я біля магазину «Свєтофор» зупинився, - розповідає героїчний русський таксист Юрій. - Стоять машини з заведеними двигунами. Побачив, що люди мертві. Там машин 10 стояло. І всі мертві, так. Мене обстріляли, і я втік на заправку». Дивлюсь - і на заправці всі мертві, продовжує Юрій, і тут мене знову обстріляли, я втік у магазин, а там теж усі мертві! Спустився у підвал - а там голови у банках відрізані, мабуть, мертві собі замаринували на зиму. Я тоді побіг до своєї машини, а в ній уже всі мертві! Поїхав, значить, далі, а вздовж дороги мертві з косами стоять - і тішина, тільки зверху по мені танк стріляє. Я на даху написав: «Вагітних у машині немає!», він і відчепився, а потім мене спіймали, здерли шкіру на абажур, а з решти наварили дитячого мила.

У цей час у Путіна відбулося засідання совбєзу, на якому було ухвалено рішення, що у Курській області не відбувається нічого особливого, і звірства українських окупантів швидко зійшли на пси, поступившись місцем захопленню російським вялічієм. «Бойовики ЗСУ побачили дороги, які своєю якістю перевершують дороги у Сумській області, вони бачать, що у Росії порядок, - пишуть росЗМІ. - Це стало причиною того, що українські солдати почали частіше здаватися у полон». Здаваючись у полон, негідники тягнуть з собою вкрадені пральні дошки, чавунні праски і вуличні сортири - ці дикуни навіть не знають, що для вуличного сортиру треба ще внизу яму копати!.. Переховуючись від кадирівських воїнів уславленого генерала Апчхи Алаудінова, укробойовики переодягаються у цивільний одяг, особливо в жіночий, і пересуваються на цивільних автівках. Дізнавшись про це, цивільні куряни почали перевдягатися у військову форму і їздити на військових автівках, щоб їх не плутали з загарбниками. Намагаючись запобігти випадковим жертвам серед мирного населення, кадирівські воїни змушені ховатися і від тих, і від інших. Тому українським карателям, які бажають здатися генералові Апчхи Алаудінову, доводиться ганятися за ним по всій області і навіть іноді заганяти його під Бєлгород. Але не народився ще воїн, здатний наздогнати генерала Алаудінова! 

Ось так безглуздо, бездарно і, головне, нестрашно проходить невдале вторгнення укропів на територію російського Прикордоння. Русським людям нема про що турбуватися: як відомо, кордони російського Прикордоння ніде не закінчуються, і якщо навіть сягнуть Москви, хахли масквічєй неболяче заріжуть. Путін, як мученик, звичайно, потрапить у рай, а інші просто здохнуть. У Прикордонні таке іноді трапляється.