^{Smg / imago stock&people}

Три дні тому в колонці, розміщеній у Washington Post, мільярдер (і вже 9 років як власник цього видання) Джефф Безос написав: мусимо працювати наполегливіше, аби контролювати те, що ми можемо контролювати, щоб нам вірило більше людей. За останній тиждень видання втратило 250 тисяч, себто 1/10 своїх підписників. Усе завдяки рішенню, озвученому за 11 днів до виборів президента Сполучених Штатів: Washington Post не підтримуватиме жодного кандидата.

Після цього низка співробітників написала розлючені колонки (опубліковані у виданні), приміром гумористка Александра Петрі назвала свою так: “Тепер це робота гумориста Washington Post: підтримати Камалу Гарріс”, в ній вона нагадала: востаннє видання дотримувалося нейтралітету в 1970му році. Інша журналістка, Моллі Робертс повідомила у соцмережі Х, що йде з ради редакторів, яка ухвалила це рішення, бо це не їхнє рішення, а рішення власника, Безоса. Заява, підписана 21-ним колумністом, говорить про те, що Дональд Трамп небезпечний для країни, її демократичних цінностей і міжнародних альянсів. Реакцію Трампа легко можна було передбачити. Напередодні, на мітингу в Північній Кароліні він охарактеризував це рішення одного з найстарших і найпопулярніших в країні видань так: “Вони підтримують лише демократів, а оскільки вони не підтримали демократів, вони кажуть вам, що демократи - це не добре. Вони знають, що я роблю великі речі. Просто не хочуть казати цього вголос.”

Ані у чинних чи колишніх співробітників WP, ані у незалежних оглядачів немає жодного сумніву в тому, чому Безос нав'язав виданню цю самовбивчу поведінку. Колишній головний редактор WP Марті Берон наполягає: якби рішення утримуватися від політичних заяв рада редакторів ухвалила три роки тому, чи рік тому, його можна було б вважати обдуманим. Але те, що країна і світ побачили нині, настільки ж далеке від високих стандартів журналістики, як процитована вище заява Дональда Трампа від правди. Та великий бізнес Безоса – і його аерокосмічна компанія Blue Origin, і Амазон – залежать від урядової політики.

На тлі потенційних збитків від того, що здатен зробити з мільярдером Трамп, якщо він повернеться до влади, втрата 10 відсотків читачів Washington Post - для Безоса суттєво менше, майже непомітне в порівнянні зло. Тим паче, можна апелювати до об'єктивності та незалежності. Тим паче, за Washington Post почали вступатися колеги, так колумністка The Slate Лаура Міллер закликає не карати журналістів видання скасуванням підписок, адже “коні не винні”. Натомість вона пропонує скасовувати підписку на Amazon Prime - аби наочно продемонструвати Безосу, що захист його великого бізнесу веде до протилежних результатів. 

Я була підписана на Amazon Prime всі три з половиною роки, що жила в Сполучених Штатах, і категорично запевняю, що це не спрацює. Окрім відео-сервісу, Prime – це безкоштовна доставка за два дні в будь-яке місце Сполучених Штатів і низка знижок на все, чим торгує Amazon (тобто буквально на все). Уявіть собі Розетку, яка працює в десять, ні, двадцять разів краще. Навряд чи ми найближчим часом побачимо скорочення підписників Prime на 10, чи хоча б 5 відсотків. Сама Лаура Міллер це визнає. В її колонці, яка закликає карати бізнес Безоса, немає слів про те, що вона сама це вже зробила. А журналісти, які один за одним полишають раду редакторів WP, не поспішають звільнятися з видання. Зрештою, принаймні на короткій дистанції, розрахунок Безоса виправдовується, доллар перемагає принципи. Звичка перемагає принципи. Рятувати великий бізнес ціною плями на репутації великого видання – абсолютно прийнятно. 

В тому, щоб описувати цю перипетію з України, де більшість кваліфікованих тележурналістів третій рік знаходяться в ярмі Марафону Єдиних Новин, проти якого вже не вперше висловлюються наші західні партнери, є помітна доза гіркої іронії. Ні для кого давно не є таємницею, що довіра до Марафону системно падає щомісяця, через постійну зміну каналів на одній і тій самій кнопці відбувається послідовне знецінення окремих брендів, більше не здатних заробляти гроші на власних новинах, а відтак залежних від хаотичних спроб монетизації на ютубі, грантів і державного фінансування.

Мало хто, крім задіяних у виробництві новин і програм Марафону медійників, здатен відстежувати графік ефірів різних каналів, виникає постійна плутанина: на якому каналі вийшов той чи інший матеріал. Залишивши за кадром очевидний наслідок – підривання громадської довіри до класичних медіа в цілому – це економічно невигідно для жодного з приватних учасників Марафону. Однак поки що немає жодних ознак, що українським телеканалам найближчим часом віддадуть шкарпетку й відпустять на волю. Так само, як немає жодних ознак, що Безос передумає і дозволить Washington Post оприлюднити заяву про підтримку Камали Гарріс, написану безпосередньо до того, як її вирішили не публікувати.

Наприкінці зими 2017-го, за місяць після того, як Дональд Трамп став 45-м президентом Сполучених Штатів, у WP з’явився девіз: “демократія помирає в темряві”. Те саме видання Slate, чия колумністка нещодавно пропонувала відмовлятися від Amazon Prime, тоді заявило, що він похмуріший за назви відомих альбомів метал-гуртів і більше підходить для кінця світу, аніж для щоденної газети. Але демократія не помирає сама по собі, при світлі дня чи в сутінках, так само, як сама по собі не починається війна. Як сама по собі не поширюється дискримінація за расовими чи іншими ознаками. Як сам по собі не впроваджується фашизм. 

Демократія — це суспільний договір, який діє доти, доки більшість суспільства відчуває в ньому життєву потребу. Щоденна боротьба за її існування, себто постійна підтримка суспільства в стані, в якому демократія є для нього головною цінністю – один з наріжних каменів сучасної журналістики. Коли вона припиняється чи відкладається на певний час з будь-яких міркувань, наслідки не забаряться. На відміну від наслідків глобального потепління, для того, щоб їх оцінити – вистачить і нашого життя.