Повністю, звісно, ніяк, - надто вже сильно плюнув грубий хахол у загадково-широку, але вразливу русську душу, однак хай він бодай знає своє місце, не кажучи вже про те, що називати хороших русських «хорошими русськими» взагалі-то недобре, бо це «дуже погана фраза».

Чому це «дуже погана фраза» (а не «дуже погане словосполучення», наприклад), овдовіла русська імператриця Юлія Навальна в своєму програмному інтерв'ю «Тайм» пояснювати не стала, але якщо вже Юлія сприйняла своє включення у список сотні найвпливовіших лідерів світу у журнальній версії як остаточну канонизацію, то навіщо ще щось комусь пояснювати.

«Дала інтерв’ю журналу Time. Дуже довге. Про політичні вбивства та фігурне катання, про війну в Україні та про пропаганду, про лють та листування з чоловіком. Почитайте, што лі», - написала Навальна у «твітері». Найцікавіше, звичайно, це про фігурне катання, але декому стало цікаво: що ж повідала ікона опозиційного стилю про війну в Україні?

А повідала вона от що. Росія «явно» проти війни (Путін воює сам-один. - Авт.). Але український уряд чомусь явно не хоче цього помічати і «шукати» антивоєнних русських (навіть Путін хоче, а Україна ажніяк. - Авт.). Простий український народ, звичайно, симпатизує хорошим русським, а от українська влада - ні (Путін, до речі, теж так завжди вважав. - Авт.). Юлія Навальна, між іншим, підтримувала Зеленського на виборах, тому що їй подобалася його дружина Лєнка (а Путін підтримував, тому що йому подобався сам Зеленський. - Авт.).

Більше про війну в Україні головна хороша русська, яку не можна так називати, не сказала нічого (інакше рано чи пізно з'ясувалося б, що це Україна напала на РФ), але й цього вистачило, щоб зрозуміти, яка інтелектуальна глиба уособлює нині Прекрасну Росію Майбутнього. А надто після розповіді Юлії про те, як вона під ризиком арешту та злостивими поглядами клерків псувала бюлетень у день виборів Путіна у російському консульстві в Берліні, яка закінчилася словами: «А все ж я вважаю, що в душі російські консульські працівники - хороші люди».

Що тут казати, не посперечаєшся. Ну яка взагалі русська людина буде хотіти війни, спросітє ви у тішини. Хіба хотів війни той мордатий русський солдатик, з трупа якого хижі українці зняли телефон зі статусом: «Зустрічайте своїх хазяїв, хахли вонючі!»? Ні, він просто хотів показати хахлам їх хазяїв. Або той хлопчинка-контрактник, душа компанії, що убив у Бучі хазяїв будинку, зжер їхнього собаку і украв унітаз, - він що, був за війну? Ні, він був проти війни, він просто хотів убити хазяїв, зжерти собаку і привезти до себе у чум унітаз, це нормальні русські бажання.

А та життєрадісна сім’я із Серпухово-Пояйцево, що придбала в Маріуполі заброшку з закривавленими іграшками і чумовим видом на морько, - хіба вони були за війну? Та вони навіть на одному мітингу Навального були, протестували проти корупції на закупівлі запчастин для танку «Армата». «Не кажучи вже про похорон мого чоловіка, - згадує Юлія Навальна. - Вже у перший день там було близько 40 000 людей... Всі вони явно були проти війни. Вони кричали проти війни». Ось так кричали: «ААААААААА!!!». Це такий крик проти війни.

Як же реагують українці на цей найвеличніший небувалий подвиг миролюбного русського народу? Та ніяк, одна чорна невдячність. Поки Путін самотньо бігає лінією фронту з голою сракою, здійснюючи воєнні злочини (масштаб яких, скоріше за все, сильно перебільшений, але ми ж усе розуміємо), що, у свою чергу, не дає українській стороні жодного права здійснювати значно більші воєнні злочини, обстрілюючи, наприклад, мирний Бєлгород, - українці безсоромно звинувачують у війні весь русський народ. Не дарма ображеній у своїх найкращих почуттях Юлії Навальній так складно відповісти на запитання про співпрацю з керівництвом України. Воно ж навіть не знає, як правильно співпрацювати з російською опозицією. А для цього всього-то й треба, що відкрити по всій країні Русські центри імені Пушкіна, започаткувати Достоєвскіє Чтєнія, поставити пам’ятники Навальному і заснувати гарну держстипендію для овдовілої імператриці, не все ж їй тільки західними грантами харчуватися, життя в Європі дороге. А вона б зі свого боку писала у соцмережах: «Друзья, ви нєвєроятниє!».

Так Жахлива Україна Теперішнього отримала б шанс спокутувати свою історичну провину перед Прекрасною Росією Майбутнього.

Але все одно, звичайно, залишилася б винуватою.

‍

Василь РИБНИКОВ

‍