Путін убивця. Це кілька разів скандують перед огорожею церкви з промовистою назвою “Уталі маі пєчалі”: попрощатися з Навальним там дають лише близькому оточенню і західним дипломатам.

Максимально коротке відспівування - і труну одразу ж виносять, доки під натиском кількатисячного натовпу не зламалася хлипка огорожа. Історія знає багато протестів і навіть революцій, які починалися з похорон, але жодних закликів до дії на жодному ліберальному каналі, редакції яких давно сидять за кордоном, не прозвучало. Більше того, ось під яким заголовком почали розказувати про прощання на телеканалі “Дождь”: “Подготовка похорон Навального: как сходить безопасно”.

Згадайте Помаранчеву революцію, згадайте Революцію Гідності, згадайте навіть їхні, російські протести старого зразка на Болотній площі, згадайте будь-які протести в будь-якій частині світу. Нікому з людей, яких дістав режим, і які бажають його змінити, не спадає на думку, що протест обов’язково має бути безпечним. В нормі ми цього хочемо, але десь на підкорці завжди тримаємо в голові, що спротив може породити насилля. В цьому вся суть громадянського протесту: якщо до нього дійшло, це означає, що інші демократичні механізми не працюють, відтак тільки маса народу готова стояти до кінця може сказати тим, хто керує країною від імені народу: сідайте, двійка.

“До кінця”, - головні слова в попередньому реченні. Але російська ліберальна опозиція давно викреслила їх зі свого тезаурусу.

Гурт “Ногу свєло” приурочив до цього дня вихід нової пісні: “Навальний повернеться”. Вона коротка, в ній лише один куплет. Її просто співати. Її було би нескладно включити. Але останнє, чого хотіли люди, які кричали “Ми здєсь власть”, - спробувати перехопити ініціативу і дати хід природному, накопленому роками обуренню. Натомість - обурювалися ФСБшним провокаторам, які закликали натовп йти на Кремль. З трансляції їх теж соромили: що за негідники, у людей скорбота, а вони…

При цьому кожне ліберальне видання згадувало заклик Навального, який прозвучав у відповідь на питання “що робити у випадку вашої смерті”: не боятися. Щоправда коментатор “Мєдузи” поспішив додати: “Все дуже просто. Не боятися - не значить епатувати, свідомо нариватися на неприємності чи поводитися зухвало. Не боятися – це просто діяти, як наказує совість, по можливості не даючи приводу тим, хто шукає приводу”. Якщо міжнародному бюро мір і ваг знадобиться еталон політичної імпотенції - нічого кращого за цю цитату вони не знайдуть.

Тіло Навального батькам віддали не одразу: спершу матір, якій довелося їхати за ним на Далеку Північ, намагалися шантажувати. Вимагали таємного поховання. Лише широкий розголос, звинувачення у мракобіссі й відступі від церковної етики, заклики численних іноземців допомогли. Точніше, так каже команда Навального. Насправді ж Путіну (який сьогодні зібрав радбез, аби вкотре поговорити про начебто відсутню ядерну зброю в космосі й вислухати звіт міноборони, що - цього ж дня - випробовувало міжконтинентальну балістичну ракету “Ярс”) цей похорон був потрібен не менше, ніж команді Навального. Аби наочно продемонструвати всьому світу: ніхто всередині Росії нічого йому не зробить.

Два роки повномасштабної війни, десять років незаконної окупації Криму (яку той же Навальний, до слова, засудив далеко не одразу), мілітаристське звернення до Федеральних зборів, яке транслювали в кінотеатрах великих міст і на рекламних щитах: про роботу в три зміни на воєнних заводах, про необхідність народжувати принаймні трьох дітей, про окопи і передову – і все, що можуть відповісти на це тисячі росіян, які зібралися разом і побачили, що їх не так уже й мало: це покричати “Нєт вайнє” і ще: “Украінци – харошіє люді”. Немає таких цензурних слів, якими моїм західним друзям можна пояснити, чому це найогидніше видовище за останні дні. Вони навпаки вражені, посол Німеччини пише, що побачив “іншу, людяну Росію, яка існує і жадає свободи і миру”.

Кожен українець на цьому місці може спитати: стривайте, а я тоді що?

Ймовірно, задум опускати гроб в землю під мелодію з фінальної сцени “Термінатора 2” організаторам видався пафосним і щемким. Однак виглядав відверто знущальним. В цей момент уже почалися перші арешти - на стихійних акціях памʼяті одразу в кількох містах Росії.

На момент написання цієї статті заарештованих уже більш як півсотні. Борисівське кладовище спробували закрити за самовстановленим графіком: о 5 годині вечора, однак оцінивши розмір натовпу передумали. Тому в Москві з Навальним прощалися допізна, іншим містам це заборонено.

Не боятися ліберальна Росія розучилася давно, ховаючись за головною інтелігентською звичкою радянських часів: безперервною іронією. В’язницю, яка вбила Навального, ведучий трансляції сумно називає “тюрячкою”.

Вдова, брат і діти опозиціонера прощаються з ним дистанційно - постами в соцмережах, як і десятки лібералів, які знайшли прихисток в демократичних країнах. Європарламент напередодні оприлюднив резолюцію, в якій назвав Путіна кримінально відповідальним за смерть Навального. Однак єдиний, хто виграв цього дня – це Путін, і що б не казали всі ці глибоко дистанційні опозиціонери – його перемога остаточна і оскарженню не підлягає.

Протест помер давно, але сьогодні - помер на камери, його відспівали, поставили електронну свічку, прокричали йому “Спасібо” і розходяться, аби не давати нікому зайвих приводів.