^{Фото: прес-служба Збройних сил України}

Кажуть, у перемоги багато батьків, а у поразки - жодного. У випадку з Україною навпаки - батьки поразки визначені дуже, дуже чітко. І вони більше зайняті тим, що каламутять воду, аніж тим, що дійсно ведуть війну. Це також "спровокувало" цей ("незапланований") пост.

Ви запитаєте, в чому тут справа?

З моєї точки зору, все почалося ще в середині серпня 2024 року...

***

1.) Главком і його Генштаб (тобто "Сирський і корєша") "забули" (в прямому чи переносному сенсі - це, власне, їм і пояснювати) допомогти 72-й механізованій бригаді ЗСУ у Вугледарі.

Підрозділ обороняв зруйноване місто півтора роки без перепочинку.

Однак у серпні 2024 року ситуація суттєво змінилася порівняно із січнем 2023-го: про бригаду геть забуло вище командування. Буквально кинуло напризволяще, не надавши ані необхідної артилерійської підтримки, ані належної кількості мін та інших боєприпасів. Командування 72-ї тижнями вимагало допомоги, просячи про заміну або принаймні про постачання та підкріплення: Сирський з товаришами нічого не робили. Звісно, вони "планували" надіслати підкріплення до Вугледару, "замінити" 72-гу на 59-ту моторизовану...., але насправді: вони навіть не подбали про те, щоб хоча б укріпити фланги Вугледару, щоб тамтешні підрозділи отримали необхідні міни, дрони та боєприпаси. Просто нічого не було зроблено.

Вирішивши, нарешті, "зробити щось", Сирський і корєша відрядили туди 123-ю бригаду територіальної оборони. Підрозділ, який не був ані оснащений, ані навчений для виконання цього завдання. Яке ж було здивування коли, як повідомлялося тоді, 123-тя розвалилася: бійці 186-го, 187-го та 189-го батальйонів масово дезертирували на знак протесту проти некомпетентних генералів. Зневірений командир 187-го батальйону навіть покінчив життя самогубством...

Чи винесли Сирський і корєша якісь уроки з цього?

Ні. Коли 72-га була відрізана і втратила (те, що залишилося) один зі своїх батальйонів у місті (або ж була змушена спробувати прорватися на північ), Сирський і корєша почали звинувачувати Мар'яну Безуглу, депутата українського парламенту, в тому, що вона "розкрила" громадськості їхній ("фантастичний") план заміни 72-ї у Вугледарі, таким чином "повідомивши" росіянам, коли і де наступати...

Що, висловлюючись дипломатично, є смердючою купою лай ... нісенітниці. Якщо тільки Сирський з корєшами не настільки тупі, щоб думати, що росіяни не знали про поганий стан 72-ї, або були настільки некомпетентні (як вони вже до речі неодноразово доводили), і тому не проводили польову розвідку, або не мали уявлення про важливість флангового захисту - ситуація була абсолютно зрозумілою. Перш за все: не можна організувати, а потім провести такий штурм, як росіяни провели під Вугледаром, за лічені хвилини, години або навіть дні на основі повідомлень у соціальних мережах.

Власне, і як написано вище: вже в середині серпня цього року московські мєнти почали розгортати підкріплення в цьому секторі і планували штурм. А Сирський з корєшами проґавили це. Тому де-факто можна з упевненістю стверджувати, що "Сирський і корєша" проігнорували цей "куточок" поля бою. Вони були настільки зайняті проведенням Курської операції та мікроменеджментом інших секторів, що не знайшли ані часу, ані ресурсів, щоб допомогти 72-й.

Але ж нічого іншого не можна очікувати від славних генералів (більшість з яких Зеленський нагородив званням "Герой України"), які на третьому році війни не можуть навіть організувати місцеве виробництво мін, не кажучи вже про багато інших, вкрай необхідних речей...

***

2.) Виступ "Сирського і корєшів" під час "ІІ акту" цієї драми був нічим не кращим: після падіння Вугледара вони продовжили свою практику розкручування невдач.

З решток 123-ї бригади зліпили батальйон і перекинули його в район на захід від Вугледара. Крім того, вони взяли єдиний механізований батальйон зі складу 128-ї гірсько-штурмової бригади (на той час ця частина дислокувалася на півдні Запоріжжя) і розмістили його між позиціями "123-ї бригади" і сил ЗСУ - на північ і захід від Вугледара.

Сподіваюся, читачі з розумінням ставляться до того, що ми не завжди можемо показати позиції підрозділів ЗСУ такими, якими вони є насправді. У випадку з цією картою, зробленою приблизно 20-21 жовтня, ніякої 58-ї бригади в позначеному районі не було: насправді механізований батальйон 128-ї гірсько-штурмової бригади тримав оборону вздовж лісосмуги, що тягнеться зі сходу на захід, на північ від синього квадрата, що позначає "58-му бригаду", а "123-я бригада територіальної оборони" - тобто батальйон, зібраний з частин трьох її батальйонів, - перебувала на правому/західному фланзі, захищаючи південні підступи до Шахтарського.

Здалеку - дійсно, з їхніх штабів у Києві (і з моніторингу різних "карт війни", які широко доступні вам, шановні читачі, у соціальних мережах) - це, безумовно, виглядало "добре". Насправді ж жоден з підрозділів, які зараз стоять на цій ділянці фронту, не отримав ані мін, ані дронів, і всім довелося самотужки (без жодної підтримки ззовні) вибудовувати нову лінію оборони. Щоб "розставити всі крапки над "і", штаб ОСГ "Хортиця" (Оперативно-стратегічне угруповання військ “Хортиця” - ред.) - рівень командування, відповідальний за координацію дій усіх цих підрозділів - не зробив нічого для координації.

Чому генерали такого рівня повинні дбати про виконання своєї роботи там, де нікому не було діла до того, що вони не виконували свою роботу протягом останнього року? (До речі, переконатися, що штаб ОСГ "Хортиця" виконує свою роботу, мали б командувач, українські сухопутні війська/армія та командувач ЗСУ...)

Результат: після двох тижнів ретельної польової розвідки росіяни атакували непідготовлену, ненавчену і погано екіпіровану "123-ю бригаду" (читай: один батальйон, зліплений з трьох) в районі Шахтарського, і - яка несподіванка - пробили, а потім заїхали в тил механізованому батальйону 128-ї і знищили його. З 440 бійців ЗСУ, оточених таким чином, живими вийшли, мабуть, 150, і то не вистачало буквально всього: навіть пілоти БПЛА та мінометники цього підрозділу полягли, відстрілюючись від росіян з РПГ, автоматів та ручних гранатометів

Що цього разу зробили Сирський і корєша?

Вони дали дозвіл на публікацію "ефектних" відео, на яких видно, як розкидані танки і позиції 128-ї "підривають росіян" - хоча насправді вони були відрізані і відчайдушно стріляли по росіянах, які проїжджали повз них і наступали їм у тил. Вони не пояснили громадськості, що сталося: жодного слова про власні помилки, недбале ставлення до обов'язків і невдале командування. Вони також не відправили на місце подій неушкоджену бригаду. Ні. Як завжди, вони відреагували наказом про абсолютно безглузді контратаки "для відновлення втрачених позицій", одночасно латаючи лінію фронту все новими і новими розрізненими батальйонами з майже десятка різних бригад.

Не можу не зробити висновок: один з "найдивовижніших виступів" українських генералів, принаймні з часів Бахмутської битви, полягає в тому, що вони весь час скаржаться на те, що у них "немає військ" - коли мова йде про те, щоб вчасно вжити заходів.

Однак, у них раптом зʼявляються, тобто "є війська" - коли вже занадто пізно...?

Неймовірно.

До речі, як і перед цією катастрофою, коли нова лінія оборони встановлювалася далі на північ, ні Генштаб, ні штаб ОСГ "Хортиця" не подбали ані про забезпечення підрозділів, що кинулися на місце події, необхідними мінами та дронами, ані про координацію між ними: що б не привезли з собою батальйони, які прибували на нову лінію на південь від річки Сухі Яли, це те, що вони могли використати для боротьби з росіянами, що наступали. І більше нічого. Результат був простий: усім батальйонам довелося суворо обмежити витрати боєприпасів. Настільки, що більшість обмежувалися 4-10 артилерійськими снарядами, можливо, 20 мінами для мінометів (якщо такі були) і 4-6 дронами на день. І, як завжди, координація покладалася на їхніх командирів. Наприклад: покинуті відповідальними за них генералами, вцілілі бійці знищеного механізованого батальйону 128-ї згуртувалися і - у співпраці з тим, що залишилося від 72-ї механізованої - організували нову лінію оборони між Максимівкою і Богоявленкою. Це було просто дивом (звісно, завдяки значній тактичній некомпетентності росіян), що вона "протрималася" протягом наступного місяця.....

Звісно, ЗСУ "будували нову лінію оборони" - але глибоко в тилу, далі на північ (південніше Курахового), а не вздовж річки Сухі Яли. Будівництвом лінії оборони вздовж річки Сухі Яли мали займатися всі розрізнені батальйони, які були перекинуті на місце події. До того ж, що вже стало звичним для цього сектору: ця лінія оборони не була захищена мінами.

Їх не було - тому що через три роки війни Зеленський і Єрмак, а також їхнє Міністерство оборони, не кажучи вже про Сирського і його корєшів, все ще не можуть організувати виробництво мін в Україні...

***

3.) Кінцевим результатом двох вищеописаних невдач Сирського і корєшів стало те, що тепер 79-та механізована бригада - підрозділ, який так успішно обороняв район на південь від Мар'їнки протягом року - раптово виявився не тільки "голим" на південному фланзі: навіть її тил опинився під загрозою російського наступу з півдня. Праворуч і в тилу не було нічого, що могло б його убезпечити. Не дивно, що бригаді довелося відходити все далі на захід: від Катеринівки до Іллінки, від Іллінки до Романівки, від Романівки до Ганнівки...

А через те, що 79-та була змушена відступити, довелося відступити і 33-тій механізованій, яка так добре тримала оборону південно-східних підступів до Курахового; а через те, що 33-тя відступила, мала відступити і 46-та повітряно-десантна (яка обороняла Курахове) (як  було описано минулого тижня)...

Просто ідеально. Точно за - російським - планом. Яке ж несподіване здивування викликає висновок, що Сирський з корєшами переконані, що всі "червоні стрілки" на їхніх картах позначають їхні, а не російські підрозділи...

Більше того: Сирський і Ко настільки некомпетентні, що навіть не змогли належним чином скоординувати цей відхід. Близько двох тижнів тому вони не повідомили 79-ту повітряно-десантну, що 33-тя була змушена вийти з Дальнього, і таким чином росіяни відрізали батальйон останньої, наступаючи з Дальнього в південному напрямку, на Успенівку. Потрібне було втручання двох інших українських батальйонів, щоб вивести оточений батальйон 79-ї (права "синя стрілка" на карті нижче) з оточення...

Зверніть увагу: Сирський з корєшами навіть не відреагували. Координувати операцію з визволення оточеного батальйону 79-ї бригади мали місцеві командири. Славні генерали відреагували лише через тиждень після того, як все це сталося - і то у вигляді звинувачень "журналістів та соціальних мереж" у тому, що вони повідомили про оточення військ ЗСУ в Ганнівці та Успенівці...

Вільні за принципом: якщо вчасно не доповіли, значить, цього не було, а якщо щось і сталося, то винні не генерали, які командують, а хтось інший...

***

4.) Тепер настає "IV акт"...

Як завжди, коли некомпетентні генерали залишаються на своїх посадах, їхній некомпетентності немає кінця: вони просто продовжують лажати. Отже, Сирський і Ко продовжували лажати при кожній нагоді. Звичайно, як повідомлялося близько тижня тому, Сирський дійсно звільнив одного зі своїх приятелів, але того, хто розвалював Покровськ. Однак він не "пішов у відставку" - не звільнився, як мав би (і то вже кілька місяців тому): отже, практика нарощування провалів, а потім брехні ЗСУ та українській громадськості (не кажучи вже про Зеленського і Єрмака) - продовжилася.

Я впевнений, що багато хто наголосить, що не Сирський і корєша винні в успіху російського наступу на Новий Комар, на північ від Великої Новосілки, минулого тижня. І, без сумніву, можна навіть сказати, що це було просто поєднання гарного російського планування і слабкого місця в лініях ЗСУ. Однак факт залишається фактом: за все відповідає Сирський. Він не лише здійснює загальне командування ЗСУ, але й несе відповідальність за результати власних дій та дій своїх підлеглих.

.... а також: власної бездіяльності, помилок і невдач.

Окрім захоплення Нового Комару, протягом наступних днів ВКС систематично знищували всі мости через річку Мокрі Яли: з боку Волновахи у північному/північно-західному напрямку, повз Велику Новосілку.

Таким чином, росіяни відрізали всі підрозділи ЗСУ, дислоковані на правому/східному березі річки Мокрі Яли, від підконтрольної Україні території на захід і північ: у Благодатному та Макарівці.

Далі росіяни атакували і захопили Благодатне. Цим - і як зазначено у вчорашньому вступі до “Donald’s Weekly” - вони відрізали підрозділи ЗСУ і в районі Макарівки.

Це сталося вже чотири дні тому. Звичайно, підрозділ ЗСУ, про який йде мова, за цей час встиг вийти в район Великої Новосілки - але йому довелося залишити багато техніки та боєприпасів.

Більше того, як і майже в кожному подібному випадку за останні три місяці, Сирський і Ко реагували - і продовжують реагувати - точно так само, як і раніше. Спочатку вони віддають накази про (абсолютно безглузді) "контратаки для відновлення втрачених позицій", потім звинувачують тих, хто повідомляє про результати їхніх власних промахів і помилок на публіці. В даному випадку звинувачують і DeepState, і святих Петра і Павла, і кого завгодно. Ситуація дійшла до того, що Юрій Бутусов спробував виступити "посередником".

У чому сенс?

Главком/Сирський і Ко брешуть, звинувачуючи DeepState у повідомленні про оточення підрозділу ЗСУ в Макарівці. Можливо, його вже немає, але це не означає, що його не було ще три-чотири дні тому.

DeepState є відповідальними перед собою, українською та іноземною громадськістю, але вони НЕ є відповідальними за купку некомпетентних генералів. Як і Бутусов, вони, безумовно, несуть відповідальність перед Україною та її народом за те, щоб не розкривати "занадто багато" про нинішню ситуацію. Не дивно, що вони займається самоцензурою і відкладають оприлюднення різної інформації знову і знову. Однак DeepState не керує ЗСУ, і не керує цією битвою: не через його помилки війська ЗСУ потрапили в оточення у Вугледарі, потім на південний схід від Шахтарського, потім у Ганнівці та Успенівці, а потім у Макарівці. Це все сталося тільки і винятково через некомпетентність Сірського і Ко.

Нарешті, робота команди, що стоїть за роботою DeepState в соціальних мережах, НЕ полягає в тому, щоб приховувати некомпетентність і, як наслідок, невдачі Сірського і його компанії.

***

Я вказував - принаймні ще в середині жовтня (див. "Країна мрій") - на те, що Зеленський і Єрмак, а особливо Сирський і корєша повинні піти. Незалежно від того, якими є відповідні закони і правила в Україні: вони всі повинні піти зі своїх посад і бути замінені. Просто зараз. Негайно і без жодних вагань.

Можливо, мої колеги в Україні не можуть сказати це так само чітко, але я скажу: їхня - Зеленського і Єрмака, Сирського і його компашки - некомпетентність, їхні помилки і повний хаос, в який вони кидають всі ЗСУ, - це винятково їхня провина. Тільки їхня. Вони відмовляються вчитися на власних помилках, вони відмовляються переглядати власні дії, вони відмовляються реформувати країну, її управління та збройні сили, вони відмовляються навіть визнавати власні помилки і весь час звинувачують когось іншого, а отже: вони не на своєму місці. Вони не "лідери", а дві банди некомпетентних людей, яким бракує ідей і рішень (а найчастіше вони взагалі не здатні діяти, поки не стало надто пізно).

Вони всі повинні піти. Чим швидше, тим краще.

Саме так, як і "передбачалося" (якщо хочете), нагальність заміни як Зеленського та Єрмака, так і Сирського і Ко постійно зростає. Тому що саме люди, які перебувають у їхньому підпорядкуванні, люди, за яких вони несуть відповідальність, платять найвищу ціну за їхні помилки - в той час як згаданим персонажам до цього немає жодного діла. Якщо є сумніви, то майте на увазі: відколи я написав і опублікував "Країну мрій", ЗСУ - лише у чотирьох вищезгаданих випадках - втратили еквівалент повністю укомплектованої механізованої бригади за чисельністю особового складу і технікою. Протягом двох місяців. Це ситуація, в якій не допоможе жодна "допомога західних союзників" (якою б жалюгідно недостатньою вона не була), і в якій не мають значення ні "НАТО", ні "поляки", ні "росіяни", ні "корейська війна", ні будь-які інші безглузді виправдання, які я чув останніми тижнями і місяцями. Це також рівень втрат, який не може витримати жодна збройна сила, що воює в умовах, в яких доводиться воювати ЗСУ.

Це має припинитися, негайно, раз і назавжди - і єдиний спосіб це зупинити, це щоб ті, хто за це відповідає, пішли. Негайно і без жодних виправдань.

Текст опублікований з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням

‍