Стрілянина жителів популярних туристичних регіонів Європи по відпочивальниках із водяних пістолетів заразом із іншими, менш активними методами пасивної агресії типу саморобних табличок «Обережно, медузи-людожери», «Загроза падіння горгулій» та «У морі діє анальний сом-рецидивіст» приносять протестувальникам приємне відчуття причетності та власної значущості (в окремих випадках - аж до безпосередньої участі у порятунку світу), але з боку часто виглядають не більш аніж черговою ознакою глобального інфантилізму, дедалі більш притаманного ситим суспільствам.

(Ця стаття написана в рамках полеміки з опублікованим кілька днів тому матеріалом Іззета Енюнлю «Туристе, їдь додому»)

На початку серпня 2020 року, у самий розпал ковідних збочень, ми з родиною дивом (нотаріально завірені ковід-тести із мокрою печаткою та напівлівий чартер із порожніх Жулян із замкненою навіки курилкою) спромоглися вперше за майже півроку примусової ізоляції потрапити у відпустку - в Чорногорію. 

У Чорногорії процвітав рай антитуриста - на весь Котор приїжджих було аж троє нас і ще, можливо, людей зо двадцять. (Плюс напевне десь іще вешталася пара русських. Їм літати в Чорногорію тоді було взагалі не можна, але це ж русські, вони проникають із грунтовими водами.)

На території громади (принаймні, по наш бік затоки) функціонував один відчайдушний ресторан, один супермаркет та один щасливий таксист, якому ми одного разу дали роботу - підвезти нас по спеці 5 кілометрів із повними рюкзаками з супермаркету. Таксист взяв з нас 3 євро (ціни на таксі тоді опустили централізовано, аби на них бодай хтось взагалі їздив), і був майже щасливий. Всю дорогу він проклинав клятий ковід, клятих політиків, які знищили туристичний сезон у країні і поставили місцевих жителів практично на межу виживання, хвалив нас за те, що не побоялися приїхати, а ми у відповідь хвалили Чорногорію за те, що не побоялася нас прийняти. Господарка апартаментів, у якої ми були першими пожильцями за все літо, носила нам впійману її чоловіком кефаль, особисто допомагала розпалювати мангал і казала те саме, що й таксист, але англійською та інтелігентніше. Чолов'яга на розкішному катері говорив про своє грьобане життя без клієнтів ще гірше, ніж таксист, і півдня катав нас трьох по всій затоці із заїздами в усю красу за 50 євро. Навряд чи ці гроші окупили йому бодай пальне, але пальне в нього було, а живих грошей не було. Одного разу, остаточно осмілівши, ми проїхали за інші 50 євро на таксі через усю країну від Ульциня до Котора (із зупинками в особливо гарних місцях) і зробили щасливою ще одну душу.

Дорадо у Которській затоці ловилася така ж дрібна, як і завжди. Раніше вважалося, що великі екземпляри втекли у відкрите море, бо їх налякали гігантські круїзні судна. З осені 2019 року жодного круїзника тут не бачили, але природа чомусь не очистилася, і жодна пристойна риба так і не повернулася.

Нескладно здогадатися, що після такого вікопомного сезону жоден мешканець Чорногорії не підніме на туриста водяного пістолета навіть у страшному сні. Так, туризм - основна стаття доходів цієї країни, сильно на приїжджих не побикуєш, а ті ж іспанці, припустимо, можуть собі дозволити. Адже в Іспанії, на відміну від небагатої Чорногорії, гроші беруться з повітря - у найгіршому випадку їх завжди можна видобути, вставивши картку у банкомат. За відсутності туристів тут втратять роботу лише 1,3 мільйона людей, а бюджет держави недорахується нещасних 108,7 мільярда євро, - зате екологія, спокій, низькі ціни на оренду квартир для студентів з видом на море!

У зв'язку з цим хотілося б порадити іспанським активістам і в їхній особі іншим антитуристам квітучої Європи не зупинятися на напівзаходах - одними водяними пістолетами таку вперту наволоч, як турист, з Майорки не виженеш. Час переходити до реально дієвих засобів - карати зрадників, які здають свої квартири приїжджим на Airbnb, бити вікна в готелях, брити наголо дівок-екскурсоводів, та й парочці туристів не завадило б нам’яти боки та пограбувати, а як не допоможе, то й зарізати двох-трьох, - і це тільки те, що першим спадає на думку. Якщо ж подумати як слід, то в ідеалі, звичайно, треба запровадити якісь класні державні заборони, як у ковід, щоб жодний козел у плавках не проліз, - і пару щасливих рочків покайфувати від тиші, екології і порожніх пам’яток світової архітектури.

А ще через декілька років на умовну Майорку (де, окрім краси, власне, нічого більше й нема), жителі якої будуть на той час сильно дивуватися, а шо ж воно таке, чого ж так усе погано стало, зовсім же недавно було так гарно, а тепер так погано, - приїдуть перші троє туристів. І щасливий таксист буде їх по всьому острову за 50 євро катати.