Рівень шоку й відчаю, з яким західний світ спостерігав за блискавичним падінням режиму в Афганістані, коли Талібан почав наступ, і війська масово тікали, кидаючи американську зброю, або ж узагалі переходили на бік талібів, — цілком можна порівняти з рівнем зловтіхи, коли іншим ісламістам в іншій країні за неповні два тижні вдалося те, що не вдавалося роками: повалити диктатора Башара Асада, який з 2011 року, з російською, китайською та іранською допомогою успішно вів у Сирії кровопролитну війну проти власного народу. Агенція Reuters повідомляє, що Асад, тікаючи зі столиці, міг загинути в авіатрощі: його літак спершу рухався в бік моря, але потім різко розвернувся і кілька хвилин летів у протилежному напрямку, перш ніж зникнути з радарів.

Сьогодні державне телебачення сповіщає про кінець епохи диктатора, а його премʼєр-міністр заявляє про готовність співпрацювати з повстанцями. Угруповання Хаят Тахрір аль-Шам очолює 42-річний сирієць на імʼя Ахмед Хусейн аль-Шараа, який свого часу відсидів 5 років у американських вʼязницях для терористів, зокрема й у сумнозвісній Абу Грейб. Його випустили з-за ґрат в 2011-му, і він негайно поїхав до Сирії - тоді там саме спалахнула революція, яку Асад заходився жорстоко придушувати за допомогою своїх іноземних друзів. Розʼєднані повстанські угруповання ефективно протистояти йому не змогли. Ще за шість років американці призначили за інформацію про його місцезнаходження 10 мільйонів доларів. Питання в тому, чи захочуть вони виплачувати їх тепер — коли аль-Шараа, відмовившись від бойового імені, яке носив багато років, з екрану сирійського державного телебачення проголошує падіння династії Асадів. І оголошує за голову диктатора - такий саме приз: 10 мільйонів.

Нищівний геополітичний удар, - так Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, оцінює шкоду, завдану останніми подіями в Сирії — Росії. Адже саме на сирійських Хомсі та Алеппо росіяни свого часу відпрацьовували методи ведення війни, які потім застосували в Маріуполі. Росія вклала неймовірні ресурси в те, аби видертися в лігу ключових гравців на Близькому Сході, стати нарівні зі Сполученими Штатами, Туреччиною, Іраном - і Китаєм, який на Близькому Сході, як і в Африці, намагається діяти непомітно, негучно, але дуже послідовно. Юрій Пойта, керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону в Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння, нагадує: у 2021 році Китай був другим за величиною імпортним партнером Сирії з часткою понад 11%. Торік Асад з дружиною (громадянкою Великої Британії, якій західна освіта аж ніяк не завадила роками в усьому підтримувати кривавий режим і ухвалювати настільки успішні економічні рішення, що США оголосили проти неї персональні санкції) — відвідував церемонію відкриття Азійських ігор у Ханчжоу і зустрічався із Сі Цзіньпіном, який потім заявив, що відносини між двома країнами «витримали випробування міжнародними змінами», а МЗС Китаю тоді зауважило, що візит Асада виведе двосторонні відносини на «новий рівень». Китайські військові радники перебували в Сирії, працювали над відновленням її військових об'єктів та навчали сирійців користуватися зброєю китайського виробництва - протитанковими системами, засобами ППО, артилерією, стрілецькою зброєю. Йшли розмови щодо участі Китаю в сирійській ракетній програмі. Однак, хоча вже цьогоріч військовий аташе посольства Китаю в Сирії на офіційному заході заявив: "Китайська армія продовжить рішуче підтримувати сирійську армію і сирійський народ у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, а також у зміцненні практичного співробітництва між двома арміями», реальної підтримки від Пекіну, коли припекло, Асад не дочекався. 

Як і від Ірану, який днями закликав Україну припинити підтримку сирійських повстанців і дістав від українського МЗС відповідь: саме Іран разом з Росією відповідальні за ескалацію в Сирії. Сьогодні посольство Ірану в Дамаску розтрощене, а дипломати й військові командири полишили Сирію, терміново спакувавши найцінніші речі, ще кілька днів тому. Хоча ще на початку тижня міністр закордонних справ Ірану Арагчі запевняв Асада, що того захищатимуть до останнього… вже позавчора риторика змінилася, і в столиці Іраку, Багдаді, від головного дипломата Ірану прозвучало: “Ми не провісники. Все, на що буде воля Аллаха, станеться”. Підтримка режиму Асада для Ірану роками була стратегічно важливою: адже територією Сирії пролягає прямий зручний маршрут з Ірану до Лівану, яким Іран постачає зброю своєму кишеньковому терористичному угрупованню “Хезболла”. Мехді Рахматі, іранський аналітик, пояснив американському виданню New York Times: ми не можемо воювати за них. 

Бо сирійська армія не воює. Так само, як і афганська в серпні 2021 року, вона відступає без бою, генерали тікають до сусіднього Іраку. І найголовніше, Іран зараз не може собі дозволити велику наземну операцію. Інакше ризикує дістати відповідь не від сирійських повстанців, а від Сполучених Штатів, Ізраїлю чи Туреччини. Організований наступ трьох різних груп повстанців із трьох сторін саме в той час, коли три головні союзники Асада: Росія (яка не має сил на дві повноцінні війни одночасно), Іран (який стримує Ізраїль) і, власне Хезболла, верхівка якої повністю винищена Ізраїлем - навряд чи є збігом. Тепер Асад втратив чи то країну, чи то й життя; Іран - дорогу до Лівану; росіяни тікають з порту Тартус і бази Хмеймім, втрачаючи не лише цінні обʼєкти, а й залишки репутації серйозного переговорника в регіоні. Ще в 2013 році, коли росіяни нищили з повітря квартали сирійського Алеппо, і світом ширилося відео загиблих від російських бомб дітей, школярка на сцені в російській Уфі обіцяла сирійській сестрі захист від російського брата. Зʼясувалося, коли зʼявляється можливість зустріти тих, по кому стріляв із повітря, на землі — російський брат не витрачає зайвих хвилин на роздуми і якнайшвидше отріцатєльно наступає. 

Новий режим, який з часом запанує в Сирії, не обовʼязково буде демократичнішим за старий. Але зізнаюся, за падінням старого - і втратами всіх його спонсорів - занадто приємно спостерігати, аби надовго про це задумуватися.