15 мільйонів голосів на підтримку мера Стамбула Імамоглу. Такий результат проголосила опозиція після проведення у неділю праймеріз на безальтернативних виборах кандидата в президенти-2028 від Республіканської Народної партії Туреччини. Праймеріз планувалося провести лише серед 1 мільйона 700 тисяч партійців, але за 4 дні до них Імамоглу затримали разом зі 105-ма ключовими представниками стамбульської влади, а в день праймеріз суд вирішив заарештувати мера за звинуваченням у корупції, хоча і відхилив закид прокуратури про фінансування терористичної Курдської Робочої партії. 

13 мільйонів голосів додали пересічні турки, яких розлютив вчинок влади щодо стамбульского улюбленця. На вибори шикувалися черги в усіх містах країни, включно з тими, що вважаються політичними фортецями президента Ердогана. 

РНП у день праймеріз довелося друкувати додаткові бюлетені кілька разів, бо висунення кандидата від партії Ататюрка перетворилося на референдум, результати якого влада не наважиться перевірити. Відеокадри черг та особисті підписи турецьких громадян можуть стати початком кінця для Ердогана - тож акції опозиції він зараз воліє ігнорувати. Влада все ще виглядає “сильною як ніколи”. Але поточна сила опозиції підкріплюється щоденними стотисячними акціями протесту під мерією Стамбула - попри офіційну заборону масових зібрань. За даними лідера РНП Озгюра Озеля, в день затримання Імамоглу кількість протестувальників лише в Стамбулі перевищила півтора мільйони. Влада не дає своїх оцінок щодо кількості людей на вулицях міста.

Проте цю видиму частину турецької політичної драми варто називати прокатною версією, зав’язка чергової серії якої розпочалася з тріумфальної перемоги на місцевих виборах-2024. Тоді партія Ататюрка повернула собі перше місце у виборчих перегонах після 47 років невдач, а панівна партія президента Ердогана вперше за 23 роки опинилася на другому місці. За лаштунками цієї складної гри залишається режисерська версія, окремі епізоди якої починають просочуватися в публічний простір.

Повстання олігархів

За місяць до фінальної атаки на Імамоглу несподіваний крок зробили старі турецькі олігархи. Родини Коч, Сабанджи, Бойнер, Еджзаджибаши, Доган з 1971-го об'єднані в одну з найстаріших бізнес-асоціацій країни TÜSİAD. Всі вони є першими доларовими мільярдерами Туреччини, з капіталами, створеними в 1930-1970 рр. У лютому 2025 року керівники TÜSİAD Орхан Туран і Омер Аріф Арас засудили події в країні, що призвели до руйнування бізнес-клімату і довіри до Туреччини. 

“Втрата судами незалежності, ліквідація місцевого самоврядування частими відстороненнями мерів і призначенням зовнішніх керівників від МВС, а також невиконання рішення Конституційного суду руйнують  основи республіки і бізнес-клімат в країні”, - це коротке резюме з їхніх виступів, що довели владу та її пропагандистів до сказу. Ердоган відповів, що багатії перейшли межу і можуть не мріяти про повернення старих часів, коли вони вирішували долю країни. Обидва топ-менеджери за цей демарш були затримані, і прокуратура вимагає для них 5-річного ув'язнення за спробу “вплинути на справедливе судочинство”.

 Олігархи допомогли партії Ердогана прийти до влади 2002-го. У подальші 10 років неоліберальна політика та активне просування турецького бізнесу на ринках від Європи до арабського світу і африканського континенту робили світську бізнес-еліту попутниками тоді ще прем'єр-міністра Ердогана. 

Проте олігархи звикли, що їхні ресурси, включно з найпотужнішими медіа, дозволять тримати на гачку будь-якого харизмата. А Ердоган тим часом повільно знешкоджував усіх, кому був зобов'язаний владою. 

2009 медіахолдинг Айдина Догана отримав рекордні штрафи в історії країни - понад мільярд доларів. 2013-го під час протестів в Гезі-парку почалося охолодження з рештою бізнесів. Наприкінці 2013 року на поверхню вийшов прихований конфлікт із проповідником Фетуллахом Гюленом і його рухом Хизмет. Протистояння завершилося кривавою виставою проти ночі 16 липня 2016 року. Тоді більшість холдингів, пов'язаних із релігійним рухом Гюлена, конфіскували.

Ердоган по одному неспішно знесилював світську еліту і нових “анатолійських тигрів”, натомість вирощував своїх або серед родичів і сватів, або серед тих, хто довго чекав у першій лізі, як наприклад Ібраім Демірорен, під контроль якого після невдалої спроби перевороту перейшов найпотужніший медіахолдинг Айдина Догана (канад D, CNNturk, Hurriyet тощо). Проте найбільше сприяння у бізнесі отримав зять Ердогана Сельчук Байрактар, якого провладні медіа подають взірцем інженерної думки і ракетних технологій за відомими американськими лекалами.

Напіврозпад всередині опозиції

Якщо говорити про соціологічні заміри кандидатів в президенти, які відбуваються протягом останнього року, то кожен з них має вади. Так сталося, що в РНП є дві популярні постаті: мер Стамбула Екрем Імамоглу і мер столиці Анкари Мансур Яваш. Коли соціологи моделюють варіант, в якому кожний з них наодинці виступає проти Ердогана, результати вражають: і Яваш, і Імамоглу долають Ердогана якщо не в першому, то точно в другому турі. Утім справа в тому, що партія Ататюрка, яку контролюють люди Імамоглу, має потужне націоналістичне крило, орієнтоване на Яваша, а сам мер Анкари, що не долучився до праймеріз, роздратовано відповідає на будь-яке запитання про ймовірність самостійної участі у перегонах 2028 року. Моделі з двома опозиційними учасниками теж існують. Тоді два мери мегаполісів ділять між собою протестного виборця в пропорції два до одного, пропускаючі діючого президента на перше місце. Щоправда події розвиваються настільки динамічно, що достеменно передбачити другий тур за участі Ердогана, Імамоглу і Яваша в першому, вкрай важко. Варіант виходу обох опозиціонерів - Імамоглу і Яваша - не такий вже і фантастичний. І не треба дивуватися, якщо анкарський мер Яваш, що наразі є третім за рейтингами, за два роки стане переможцем другого туру в результаті об'єднання різноманітних націоналістів і клерикальних патріотів із сьогоднішнього табору президента Туреччини. Перед загрозою ліво-курдського союзу турецькі праві ліберали здатні єднатися з наймаргінальнішими прибічниками джихаду.

‍Запеклий друг

Мансур Яваш виступив на мітингу на підтримку Екрема Імамоглу лише на другий день після його затримання. Звичайно, в анкарського мера була на це поважна причина - як і тоді, коли він був чи не єдиним мером від опозиції, що не приїхав до Стамбула в жовтні 2024-го, аби підтримати голову стамбульского района Есенʼюрт Ахмета Озера, якого влада звинуватила у зв'язках з терористами, відсторонила і увʼязнила. Яваш використав стамбульску протестну сцену, щоб подати сигнал правим силам, як всередині опозиції так і в оточенні Ердогана: “Ми бачимо, як поліція цієї влади роздає солодку вату на святкуванні Навруза в Хаккарі (курдське місто на кордоні з Іраком) тим, хто вивішує терористичну ганчірку (прапор іракського Курдістану), чому б цій поліції так само не поводитися з молоддю тут в Стамбулі, яка вийшла на захист нашого Башкана Екрема”. Таке демонстративне відсікання курдської вулиці може бути ознакою вже ухваленого рішення: йти на вибори самостійно, об’єднавши навколо себе всі праві сили. Шанси на перемогу у правого кандидата без владного минулого - великі. У разі невдалого результату він все одно стає бронзовим призером і від його позиції залежить, з ким далі житиме Туреччина: знов Ердоган або непередбачуваний ліво-центрист, пов'язаний з курдами. Вибір очевидний. І тоді з багаторічного опозиціонера Яваш стає візиром біля султана, посунувши націоналістичного старця.

Такий шлях вже пройшов лідер Партії Націоналістичного Руху Девлет Бахчелі, який від перших кроків Ердогана в політиці в 1990-х нещадно бився з ним і справи переходили у взаємні образи і судові позови. Проте після спроби державного перевороту 2016-го Бахчелі першим підставив плече президенту і відтоді грає роль молодшого партнера і старшого брата Реджепа Таїпа Ердогана.

Реакція на виступ Яваша турецьких курдів була миттєвою. Депутатка турецького парламенту від партії Рівності і Демократії Народів Первін Булдан назвала Яваша фашистом, що продовжує шовіністичну політику доердоганівських часів. 

‍Курди вирішують долю Туреччини

Курдська політична сила так часто змінює назву через постійні загрози закриття, що немає сенсу її запам'ятовувати. Пʼять років тому це була Партія Демократії народів. На вибори-2023 вона пішла як Зелена Ліва Партія, торік перейменувалася в партію Рівності і Демократії Народів. І це лише кілька останніх брендів, під якими вона брала участь в перегонах. Тому далі ми будемо її назвати просто Прокурдська партія. Електорального піку курди досягли 2015-го, набравши 14% голосів і переконавши багатьох лівих турків, що віднині це загальнотурецька політична сила, котра не планує розшматовувати країну. 

Після того партія показує зниження відсотків на виборах, але й мотивація триматися показника понад 10% зникла, бо цей бар’єр - найвищий серед країн Ради Європи - Туреччина нещодавно знизила до 7%. 

Медовий місяць між Ердоганом і курдами скінчився 2014-го на тлі запеклих боїв між сирійскими курдами и джихадистськими військами на турецькому прикордонні, які співпали з поставннями в турецьких містах, що їх контролювали курдські лідери.

Колись Ердоган прийшов до влади з найбільшим пакетом пропозицій саме для жителів південного сходу країни. Але поновлення терористичних атак Курдської Робочої партії перетворило турецького очільника на стандартного керманича, що повернув жорсткі методи султанів і генералів з наведення ладу в регіоні. 

Нинішнє потепління і обіцянка звільнити засновника Курдскої робочої партії Абдулли Оджалана з одиночного пожиттєвого ув'язнення на острові Імрали під домашній арешт є раціональною транзакцією: Оджалан проведе старість серед рідних, погодившись розпустити збройне формування; прокурдська партія отримає результат в очах свої виборців; Ердоган матиме резерв голосів в парламенті, щоб використати їх задля продовження своїх повноважень. 

Тим не менше для курдів наразі найкращий варіант - Екрем Імамоглу, результат співпраці з яким вони відчули впродовж шести років у Стамбулі. Натомість Мансур Яваш для них - гірший з важливих, бо Ердоган принаймні вже добре відомий. Навіть якщо Імамоглу виправдають у корупційній справі, його шанси на участь у перегонах примарні через скасування диплому, а вища освіта - необхідна умова для реєстрації кандидатом Центральною Виборчою Комісією. 

Три D для Екрема

Ні, Імамоглу не підробляв свого диплома, за нього не вчилися академічні раби, він не був віртуальним студентом. Просто молодий Імамоглу не вступав до Стамбульского Університета, диплом якого має на руках. Підготовчий і перший курс він провів в Нікосії - в Американському університеті на північному Кіпрі, який не мав визнання як академічний заклад в самій Туреччині і з точки зору турецької освітньої системи був просто приватним закладом. Цей вступ дійсно був залегким, бо не треба було долати складні іспити, щоб пробитися на конкурсі у кілька десятків людей на одне місце. Треба було просто заплатити за навчання. Коли є гроші, легше вступити на Кіпрі і потім перевестися до турецького університету. І так нерідко робили нащадки із заможних родин середнього рівня (прості мільйонери), до яких відносилася родина Імамоглу. Проте і незаконних кроків Імамоглу теж не зробив, бо питання переводу з кіпрських приватних вишів до державних турецьких була унормована в Туреччині лише 1996 року, а Імамоглу отримав свій диплом 1994-го. Переводився він “горизонтально” - з “менеджменту англійською мовою” на Кіпрі на таку саму спеціальність в Стамбульському Університеті. Але це вже деталі і справа про справжність диплому може роками розглядатися в судах.

Ще одна туркеня 

Ділек Імамоглу - 50-річна дружина заарештованого мера. Її зірка запалала лише після арешту чоловіка. Виступи Ділєк Імамоглу на протестних мітингах виглядали менш пафосно і фальшиво, ніж промови лідера РНП Озгюра Озеля, при цьому сміливіше, ніж слова анкарського мера Яваша. Прізвище Імамоглу відтепер стає брендом майбутньої кампанії, яка на політичній біржі Туреччині обходить бренд “Ердоган”. Тому не треба дивуватися, якщо турецька опозиція обере білоруський сценарій з Тихановською, хоча - ця аналогія вельми кульгава. 

Розмови про лідера-жінку, яка наче міфічна тюркська принцеса-воїн Асана, здатна очолити країну і відродити тюркський світ, поновилися після виходу Ердогана зі стамбульської конвенції.

Після яскравого злету прем'єрки Тансу Чіллєр в середині 1990-х в країні принаймні ще один раз був шанс об'єднати опозицію навколо залізної леді Мераль Акшенер. Курди в цій гонитві за жіночі права формально обходять всі турецькі партії через квоти і обов'язкове спіголовування жінок на кожному рівні за шаблонами німецьких ді Лінке, проте фактично рішення в курдському суспільстві ухвалюються чоловіками, а за великими посадами жінок в партії завжди є справжні вирішальники: від чоловіків у статусі радників, батьків та братів до вождя курдського племені. 

Ділєк Імамоглу, як і все чорноморське узбережжя Туреччини, відноситься до геть іншої субкультури країни, що корнями занурюється вглиб лазських і хемшинських традицій. Наприклад, у консервативному Різе неподалік від Сакартвело, де майже всі жінки ходять в хустинах, ці самі жінки є найбільшими інвесторками в бізнесі. Ще 2013 року управління статистики країни надавало інформацію, що 80% жінок Різе заможніші за своїх чоловіків і самостійно вирішують питання всіх витрат. А чоловіки? Зберігають публічний статус альфа-самців і сидять в чайних, куди жінкам вхід заборонено. Ось до таких жінок відноситься і наша наступна героїня - Ділєк Імамоглу.

Мати троїх дітей, активістка, що опікувалася правами людей з інвалідністю, має ідеальну біографію, проти якої владі нема чого протиставити. Пані Ділєк з невеличкого міста на чорноморському узбережжі біля Трабзона народилася однією з десяти дітей, що різко відрізняє її від старих світських еліт. В Стамбульський університет, на відміну від чоловіка, вона вступила самостійно - на туристичну справу, а після того в інших турецьких вишах захистила магістерську і докторську роботи. Поки ніхто не озвучує варіант висування Ділєк-ханум на найвищу посаду, але це нікому і не треба. І владі, і опозиції зрозуміло, що вибори відбудуться раніше за плановий 2028 рік, але опозиція відкриватиме карти лише після того, як наступний крок зробить Президент Ердоган.

‍