Куп'янськ-Сватове. Не дивлячись на всю істерію про масований наступ росіян на цій ділянці, очікуваний аж до Харкова, вчора українці відвоювали село Табаївка.

***

Бахмут. Схоже, 98-а дивізія ВДВ та 11-а бригада ВДВ остаточно втрачені. Після трьох днів запеклих штурмів - і, звісно ж, “обіймів” - у російських десантників вичерпався запас міцності. Читай: закінчилися війська та бронетехніка. Поки вони рахують, скільки десятків залишилося живих, ЗСУ зачищають східну частину Іванівського.

***

Торецьк. Не знаю, хто там точно стоїть, 46-й (окремий) стрілецький батальйон чи 76-й аеромобільний батальйон ЗСУ, але за останні кілька днів хтось відвоював у росіян дві хороші позиції. Одну в Майорську, іншу на висоті 190. Загалом це небагато, але гарна ілюстрація: ні, росіяни не "наступають і не просуваються по всій лінії фронту".

***

Авдіївка-Шахтарськ. На мою скромну думку, "головна кризова зона" цих днів.

Але, для початку, мушу зізнатися, я глибоко закоханий. Закоханий у всіх тих мудреців, які скаржаться, що ЗСУ запізнилися з виходом з Авдіївки. Бо тепер стає очевидним, що це мало не лише політичні причини (див.: "Зеленський, Сирський, або якийсь троюрідний брат того чи іншого наполягали на тому, щоб тримати це місце до останнього патрона"), але й те, що це виявилося чудовим плацдармом для російського наступу в західному напрямку. Так, навіть будучи повністю зруйнованим. Отже, уявіть собі таку ситуацію: якби ЗСУ не трималися так довго, як могли, росіяни були б далеко на заході - вже кілька тижнів тому. Єдина відмінність полягала б у тому, що війська ЗСУ перебували б посеред брудної пори року, з набагато меншим прикриттям і з такою ж кількістю артилерійських боєприпасів, як і завжди.

Тож, можливо, менше читати нью-йоркське сміття та інші американські сенсації, або мати уявлення про те, як влаштовані війни - могло б бути певною перевагою при обговоренні воєн.

Так чи інакше, головна проблема зараз - це те, що ґрунт швидко висихає. Дивіться, зима цього року закінчилася дуже рано, багнюка висихає. І тому росіянам трохи легше просуватися вперед.

Ще 26 лютого, після відведення 47-ї мехбригади, росіяни закріпилися в Степовому. Звідти вони наразі наступають на Бердичі, "північну петлю" нової української лінії оборони на цій ділянці. Далі на південь, з Ласточкиного, вони почали штурм Орлівки та Тоненького (утримується 53-ю мехбригадою). Досі ситуація була простою: одна російська штурмова група збирається в колону, її розбивають українські безпілотники. Потім збирається інша і починає новий штурм і росіяни втрачають стільки БМП за останні 5-6-7 днів, що, схоже, хочуть позбутися їх усіх - і це до кінця цього року (плюс майте на увазі: це ті самі росіяни, які підвезли одну зі своїх пускових установок ТОС-1 на відстань близько 1,5 км від передових українських позицій, а потім дивувалися, як це ЗСУ її підірвали)

Таким чином, не можу не зробити висновок, що мені багато чого не подобається на цій ділянці фронту:

1) спочатку планувалося, що 3-тя штурмова увійде в Авдіївку (і то двома батальйонами, не більше), виведе звідти 110-ту мехбригаду та інші війська, а потім піде кудись далі. Натомість, криза настільки загострилася, що додаткові батальйони були передислоковані в цей сектор, і я не бачу, щоб вони були відведені найближчим часом (це 110-та мехбригада, яка повернулася в тил на заслужений відпочинок).

2) підрозділи ЗСУ потребують неймовірної концентрації, щоб не пропустити збір чергової російської штурмової групи і вчасно вдарити по ній своїми FVP (зауважте: потрібен час, щоб доставити достатню кількість FVP до зони ураження: вони не можуть телепортуватися туди. Звичайно, це було б набагато простіше зробити за допомогою артилерії, але коли у вас є стільки блискучих союзників на Заході, як в України...)

3) це разом з тим, що командні пункти ЗСУ весь час перебувають під авіаударами, артилерійськими обстрілами та атаками безпілотників.

4) Орлівка - відносно велике село, розташоване безпосередньо перед новою лінією української оборони. Це означає, що якщо воно впаде, росіяни отримають не лише коксохімічний завод в Авдіївці як чудовий плацдарм для своїх атак, але й широке прикриття для наступу далі на захід.

5) єдине, що тут "добре" - це вузьке озеро, що тягнеться від Бердичів на півночі майже до Уманського на південному заході.

6) місцевість на західному боці цього озера вища, ніж на східному. Це означає, що українці повинні мати можливість бачити все, що до них наближається. Однак, і ще раз,

7) як тільки росіяни захоплять Орлівку, вони знайдуть достатньо укриття на підступах до озера, а потім і в його найвужчому місці.

Загалом, не схоже на те, що росіянам доведеться шукати спосіб ходити по воді. Кількох понтонних мостів може бути цілком достатньо, особливо враховуючи їхню величезну артилерійську перевагу.

Що, в свою чергу, повертає мене до розмов про нову лінію оборони ЗСУ: дехто вже гірко скаржиться, що її будівництво почалося надто пізно і ведеться надто повільно. Можливо, той самий хтось хотів би перевірити стан інженерних підрозділів усього ЗСУ. У кожній бригаді є інженерний батальйон, але всі вони перебувають у поганому стані – недофінансовані, недостатньо підготовлені, їм бракує обладнання. Що дивно, більшість з них служать як піхота. Крім того, і ЗСУ, і цивільні компанії працюють на цій лінії вже майже два місяці: не те, щоб її не було. Проблема та сама, що й завжди: замало ресурсів, щоб її зробити. Тож, можливо, персонажам, які скаржаться, варто було б поїхати туди самим, взяти в руки лопату і простягнути руку допомоги.

З моєї точки зору, набагато більшою причиною для занепокоєння є інформація про те, що, як і 110-й мехбригаді, деяким підрозділам (йдеться про 21-шу мехбригаду, 53-ю мехбригаду та 61-шу бригаду) не вистачає не лише інженерного обладнання, але й підготовки з будівництва польових фортифікаційних споруд. Тобто, однією з причин відходу є нездатність належним чином окопатися. Що нагадує мені історію, яку ми неодноразово чули минулого літа: бачите, бригади, навчені славним НАТО - але тільки тому, як штурмувати, а не як утримувати нові позиції. Хм... вибачте, мабуть, я кашляю, бо викурив сьогодні лише 20 цигарок "Camels".

Південь.

Два дні тому я забув згадати про російську "банзай-атаку" на східній стороні Красногорівки. Село знаходиться на північ від контрольованої Росією Мар'їнки. Тим часом, 3-тя штурмова зуміла повністю... е-е-е... “обійняти” всіх 100+ росіян, які увійшли туди. Мало хто потрапив у полон.

Здається, я вже згадував, що кілька днів тому ЗСУ повернулися до Побєди: тим часом росіяни утримують лише її східну частину. Далі на південь 79-та мехбат добряче повеселився, вдаривши по нових російських штурмових групах, коли ті намагалися наблизитися до Новомихайлівки протягом останніх двох днів.

Якщо я не помиляюся, то лише на цьому кадрі з відео з 79-ї мехбригади видно уламки близько 20 російських бронемашин.

***

Роботине. Власне, немає новин. Після катастрофічної поразки та відходу російських військ ЗСУ зачищають поле бою.

Користуючись нагодою, хочу принести свої вибачення 128-й гірсько-піхотній бригаді за те, що не згадав про їхній внесок в успішне знищення всіх російських атак на Роботине за останні кілька днів.

Вибачте, хлопці: я думав, що ви північніше і західніше, але, схоже, командир російської 42-ї мотострілецької дивізії думав так само - що, поклавши руку на серце, зіграло вам на руку.

Південна Херсонщина

Кринки. Росіяни настільки "знищили" тамтешній плацдарм ЗСУ, що українська морська піхота просунулася в західну частину села.

Трагічно. В середу ввечері стало відомо, що під час спроби висадки десанту операторами 73-го Центру спеціального призначення на Тендрівській косі загинуло щонайменше шестеро українських операторів, які перебували у своєму катері. Пам'ятайте: це дуже маленька спільнота, люди працюють дуже тісно протягом багатьох років, і кожна втрата відчувається дуже болісно. Будьте готові почути гіркі звинувачення і контрзвинувачення щодо цього інциденту.

Човен із загиблими операторами 73-ї ЦСП, знайдений військовослужбовцями ЗСУ біля Тендерівської коси

Іноді неможливо закінчити оптимістично, як би цього не хотілося.

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням.

‍