На початку тижня фінансовий аналітик Ден Айвс назвав тарифну політику 47-го президента США Армагеддоном для технологічного сектору, бо інвестиційний ландшафт у сфері технологій став найскладнішим за понад 20 років досвіду експерта на ринку. Перекладу максимально простою мовою: відтоді, як Трамп вийшов на люди зі списком держав і тарифів, ринок лихоманить так, як ніколи. І саме американським компаніям, що залежать від виробництва деталей за кордоном, перетравити це найважче. А це – геть усі до єдиного технічні гіганти. І всі мільярдери, що, сподіваючись врятувати бізнес, в останній момент скидувалися по мільйону до інавгураційного фонду Трампа. 

Максимально наочно це можна пояснити на айфонах. Мікрочіпи для найпопулярніших смартфонів світу виробляють на Тайвані. Екрани — у Південній Кореї. Низку компонентів постачає Китай, там само виконують фінальну збірку 80% моделей, що потім продаються в Америці (інші 20% збирає Індія). По-перше, це набагато дешевше, ніж мати те саме виробництво на території Сполучених Штатів. По-друге, це налагоджена роками схема, в Сполучених Штатах виробничий цикл доведеться починати фактично з нуля. Цього компанія Apple дозволити собі не може. Не рахуючи усіх витрат на заводи і геть іншу, ніж у вищеперерахованих країнах заробітну плату для робітників, на саме перелаштування пішли б роки. Отже, варто готуватися до того, що наступна модель айфону подорожчає принаймні у півтора рази. Або вдвічі – бо перезбуджений інвестиційний ринок щодня змушений реагувати на нові, новіші та найновіші заяви Дональда Трампа. Американський президент одночасно розпочинає і не розпочинає торговельну війну з усім світом, гарантує, що американці тепер сидять за кермом (невідомо, правда, якого транспортного засобу), а всі, всі і геть усі (за винятком хіба що Китаю та Росії, проти якої, до слова, ніхто не запроваджував жодних нових мит) держави приходять до нього просити про інші умови торгівлі. Ведучий одного з українських національних телеканалів відмовився дослівно повторювати в ефірі те, що на камери, звертаючись до національного республіканського комітету Конгресу Сполучених Штатів задоволено заявив американський президент. “Цілують нижче спини”, - прозвучало в українському ефірі, тоді як Дональд Трамп чистою англійською сказав: вони цілують мені сраку. Такого не дозволяв собі жодний президент жодної демократичної країни (навіть Сполучених Штатів Америки) за понад 20 років мого досвіду в міжнародній журналістиці. Єдині, хто зараз мали би почуватися комфортно (крім вищезгаданих росіян), – це гіпотетичні крупні гравці на фондовому ринку, які (просто уявімо!) за випадковим збігом обставин дістали анонси виступів людини за кермом американського сраковоза хоча б за кілька годин до того, як ці виступи вчергове обрушать акції. А потім так само стрімко піднімуть. 

Це могло б обходити нас в Україні (принаймні тих, кому байдуже на здорожчання айфонів) трохи менше (як і більшість інших світових фондових негараздів, просто через відсутність нас на цьому ринку, якщо зовсім просто сказати), адже ми ніколи не торгували зі Сполученими Штатами на тому рівні, який міг би серйозно вдарити по нашій економіці через озвучені 10% мит для України. Але в умовах, коли американська військова допомога раптово зупинялася вже двічі (попри стратегічні наслідки такої поведінки для самих Сполучених Штатів), тарифна війна Дональда Трампа може боляче вдарити по наших європейських партнерах, у яких через це залишиться ще менше ресурсів на те, аби нам допомагати. Кисневу маску в літаку передовсім одягають на себе. Тому, з повним розумінням того, що Україні ще гірше, їй все одно можуть відмовити і в військовій, і в економічній допомозі в разі, якщо платники податків у Західній Європі самі опиняться перед загрозою різкого скорочення рівня життя. До того ж, перед українською владою стоїть нагальна потреба підписати з новою американською адміністрацією угоду про корисні копалини. Ще до виборів, у вересні минулого року, завітавши до Трамп-тауер у Нью-Йорку, президент Зеленський привіз її власникові презентацію про шалені перспективи розробки рідкоземельних металів в Україні. Навряд чи хтось із його радників усерйоз чекав, що Трамп зрозуміє з документу одне: в українській землі лежить щось цінне, його можна забрати собі. Колишня заступниця міністра закордонних справ України Лана Зеркаль  порівняла діалог між Україною та США щодо положень цієї угоди зі старим анекдотом про Чапаєва і Пєтьку, які керують літаком. Чапаєв питає: «Пєтька, а що з приладами?». Відповідь: «Тридцять!». Чапаєв здивовано: «Що тридцять?!». Пєтька: «А що прилади?». Всі наче спілкуються англійською, але абсолютно по-різному розуміють одні й ті самі слова. 

Ми (разом з іншим світом) не дуже добре розуміємо цю нову американську англійську. Нам наче й демонстрували її з 2017 по 2021 рік, однак усім чомусь здалося, що цього більше не повториться. Більше того, зміни порівняно з першою каденцією Трампа разючі. Цього разу він точно знає, що йому треба. І точно знає, що йому можна (заради того, що йому треба) руйнувати самі підвалини бюрократичної системи Сполучених Штатів. З цим його нова адміністрація, набрана із найбезвідмовніших, поки що блискуче справляється. Настільки блискуче, що нової американської англійської вже не розуміє половина американців. На судових процесах все частіше згадують про Кафку (Орвеллу приготуватися): приміром, одного біженця із Сальвадора, що оженився на американці, дістав грін-карту, завів із нею дитину і жив собі, працюючи на будівництві й не знаючи горя, якось увечері схопили, коли він віз дитину додому, заарештували і протягом лічених днів – без жодного суда і слідства – доправили до Сальвадору. В найстрашнішу вʼязницю світу. Суддя з Меріленда у відповідь на позов родини наказала адміністрації Трампа повернути чоловіка назад, але Верховний суд (у якому більшість суддів висунуті республіканцями) на кілька днів заблокував цю ухвалу. Речниця Білого дому на камери наполягає, що чоловік - бандит і торговець людьми, але відмовляється відповідати на запитання, в якому суді це доведено. Ось вам і перша демократія світу, хто сказав “права людини”?

Було б несправедливим щодо американського народу не помітити, що це викликає масштабні протести по всій країні. У сотнях американських міст минулої суботи пройшла масова акція Hands Off, себто “Руки геть”, її підтримали і поза межами Штатів (хоча в європейських містах це виглядає приблизно так само дивно, як і російські протести проти Путіна, що проводять там само). В ній узяли участь приблизно пів мільйона людей, які вимагали трьох речей: припинити скорочення федерального фінансування соціального забезпечення і медичного страхування, яке Трамп ненавидить ще з першої каденції; припинити нестримну корупцію нової адміністрації і розвалення мільярдерами на кшталт Маска державних установ; припинити переслідувати мігрантів і транслюдей. Важко сказати, на що вона вплинула. Наступний суботник призначили на 19 квітня. Цілком можливо, що все це змусить обурених громадян активніше приходити на виборчі дільниці восени 2026-го, і тоді у демократів зʼявиться шанс відіграти одну чи обидві палати Конгресу… залишається побачити, що із знайомої всім, хто стежив за першим строком Трампа “системи важелів і противаг”, себто бюрократичної структури, призначеної для того, аби жодна людина не мала авторитарної влади, до того часу доживе.

Звісно ж, Трамп скасовує (точніше призупиняє) тарифи не через те, що йому направду подобається катаклізм на фондовій біржі. Його айтішний компаньйон Ілон Маск недарма на всю свою недозруйновану соцмережу Х гриз радника президента з торгівлі, Пітера Наварро, і просив запровадити з Європою нульові тарифи. Міністри фінансів та комерції в уряді Трампа, Скотт Бессет і Говард Лютнік, за інформацією телеканалу NBC, витратили певний час за зачиненими дверима, аби вмовити його пригальмувати свій… транспортний засіб. Які саме аргументи виявилися найдієвішими, невідомо, але коментуючи своє рішення дати планеті (крім Китаю) подихати без нових тарифів ще 90 днів, Трамп сказав, що зробив це “за покликом серця”. Через що до його серця пролягає шлях, він уже пояснював раніше. 

Та це знання аж ніяк не зробить наше життя простішим. Бо по-перше, вищезгадана угода про корисні копалини. А по-друге, американська амбасадорка Бріджит Брінк, призначена на цю посаду ще Байденом, здається, не витримує умов нового керівництва державного департаменту і – подає у відставку. Тиждень тому багатьох українців обурила тональність посольської реакції в соцмережі на російський злочинний удар по дитячому майданчику в Кривому Розі (удар не було названо ані російським, ані злочинним). Був це дороговказ із держдепу чи самоцензура, однак надовго Брінк все одно не вистачило. Її звільнення означатиме, що пані посол не більше не бачить можливості приносити користь на цьому місці (і сенсу відчувати на ньому подальшу фрустрацію). Наступний посол Сполучених Штатів, ким би він не був, навряд чи сподобається українському суспільству більше. Нас занадто довго вчили демократичній американській англійській, аби тепер стрімголов опановувати схематозно-корупційну. Не те, щоб багато українців на ній не зналися… але хотілося б розвиватися в геть інший бік.