Останні кілька тижнів я був зайнятий завершенням своєї наступної книги. Випадково, книга, про яку йдеться, є другим томом проєкту про морську війну між Іраном та Іраком у 1980-х роках. Працюючи над нею, я не міг позбутися численних дежавю: саме тому цей, а можливо, і деякі інші мої аналізи, що з'являться згодом, можуть здатися "забарвленими" в цьому сенсі. Однак для мене це дійсно так: чим більше я вивчаю як війну, що триває в Україні, так і війну між Іраном та Іраком (що, між іншим, завдяки співпраці з Сірусом Ебрагімі, ветераном цього конфлікту і дуже кваліфікованим дослідником, можна робити за допомогою офіційної документації), тим більше паралелей я знаходжу. Але про це трохи пізніше, коли я перейду "до конкретних деталей".

Можете називати мене дивним, якщо хочете, але я такий: коли всі зосереджують свою увагу на одному питанні, я дивлюся в усі інші можливі напрямки. Таким чином, хоча багато хто схвильований повідомленнями про додаткові удари українських БПЛА по російському нафтогазовому сектору, я повернуся до цього питання пізніше. Те ж саме стосується і повідомлень про операції трьох різних груп російських "опозиційних сил", підконтрольних Україні, вздовж кордонів з Росією.

Натомість я почну з аналізу того, що росіяни, схоже, планують на цей рік, і кількох останніх новин з полів боїв в Україні.

ОПЕРАТИВНИЙ РІВЕНЬ

Протягом останніх двох тижнів ЗС РФ провели реорганізацію двох своїх основних угруповань сил оперативного рівня в Україні. По суті, зона відповідальності групи "Захід" була розширена на територію, яка раніше контролювалася групою "Центр". Більше того, група "Захід" тепер відповідає за протидію операціям підконтрольної Україні збройної російської опозиції і на території Російської Федерації (див.: Бєлгородська область).

У свою чергу, група "Центр", схоже, зараз повністю зосередилося на тому, що поступово перетворюється на "головну російську мету на 2024 рік". Для кращого розуміння ось карта основних російських дислокацій, підготовлена Пасі Паройненом:

Аби зрозуміти це, зверніть увагу на наступний парадокс: в той час як Путін одержимий запереченням права України на існування, він також одержимий "кордонами". А також внутрішньоукраїнськими кордонами: кордонами між різними областями. Нинішня ситуація в цьому плані виглядає приблизно так:

Це означає, що аби виконати свій "Стратегічний план N" (оскільки маса стратегічних планів від А до М провалилися за останні два роки), і свої плани в цілому, він очікує, що ВС РФ "повинні" забезпечити контроль над всією Луганською, Донецькою, Запорізькою і Херсонською областями.

Наразі вони контролюють понад 98% Луганської області та близько 70% Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

Таким чином, питання полягає в тому, що "звільняти" далі?

Розглядаючи це "далі", будь ласка, майте на увазі, що офіцери російського Генштабу працюють дуже системно. Незалежно від того, яким чином цей план потім виконується, завжди існує дуже детальний план того, що вони мають намір зробити: вони, дійсно, "не ходять в туалет без плану". І ось, на цей рік вони, здається, розрахували щось на кшталт цього:

- Вони хотіли б знову захопити Куп'янськ, але не можуть. Насамперед: Куп'янськ знаходиться за межами Луганська, а отже, не є пріоритетним.

- Вони хотіли б захопити Лиман (або “Червоний Лиман”, як вони його кличуть), не тому, що він їм дуже потрібен, а тому що хотіли б зняти з себе ганьбу за поразку на цій ділянці ще у вересні-жовтні 2022 року. Але вони не можуть цього зробити, не забезпечивши спочатку контроль над Куп'янськом, а це не є пріоритетом.

- Росіяни хотіли б захопити Слов'янськ і Краматорськ, але єдиний шлях до цих двох міст - з півночі, через Куп'янськ і Лиман. Однак, як показав їхній досвід останніх 1,5 років, це не працює. Плюс, і ще раз: Куп'янськ і Лиман не є пріоритетними.

Саме тому я ніколи не "вірив" усім "занепокоєнням" про якийсь "супервеликий" російський зимовий наступ на Куп'янському напрямку з метою продовження аж до Харкова.

- На півдні до завершення будівництва залізничної лінії, яка має з'єднати Донецьк із Маріуполем, а потім із півднем Запоріжчини (таким чином зміцнивши "сухопутний міст на південь України”), поки що немає підстав для наступу.

Іншими словами, наразі ці північний і південний варіанти не підлягають обговоренню.

Крім того, слід пам'ятати, що незалежно від того, які сили (які підрозділи, техніка і війська) є в їхньому розпорядженні, або на якому рівні вони планують і проводять відповідні операції, вічним ідеалом битви для будь-якого порядного офіцера ВС РФ є "Kesselschlacht" (з нім.: “Котел") у прусському стилі. Тобто кліщова атака, спрямована на те, щоб охопити територію, яка цікавить.

В ідеалі, вони б зробили це у вигляді масованих механізованих атак за підтримки всієї артилерії, яку вони можуть отримати, і відносно швидко. Але в цій війні таке не спрацьовує, і тому вони застосовують ту саму стратегію іншими засобами: постійними "дрібними" атаками своїх штурмових груп, в яких переважає піхота, захоплюючи поле за полем, село за селом.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що на цей рік росіяни обрали "центральне рішення": просування в напрямку Костянтинівки та Покровська з метою охоплення шахтарського району Торецька.

Саме тому останнім часом вони так потужно наступають на двох основних напрямках:

- Бахмут, або "Північна вісь", групи "Захід": атаки в напрямку Часового Яру, тобто Богданівки та Іванівського

- Авдіївка-Шахтарськ, або "Центральна вісь", група "Центр": наступ на захід від Авдіївки в напрямку нової лінії оборони ЗСУ.

Іншими словами, загальна мета Генштабу РФ на 2024 рік виглядає приблизно так

1)  Завершення "звільнення" Луганської, Донецької та північної частини Запорізької областей, з акцентом на

2)  "Звільнення" Донецька.

І саме там ВС РФ штурмують вже з жовтня минулого року, і з тих пір не припиняють. Останні "новини з поля бою" теж відповідні.

БИТВА ЗА ДОНБАС

Куп'янськ-Сватове. Останні кілька днів було "тихо".

Кремінна. Кілька російських обстрілів у напрямку Торського, "нічого особливого".

Бахмут. Росіяни наполегливо просуваються до Іванівського, можливо, досягли певних успіхів у напрямку до центру села.

Авдіївка-Шахтарськ. Росіяни знову просуваються вперед. Передусім завдяки касетним бомбам МПК/УМПК, які знищують одну українську позицію за іншою, вони закріпилися в Орлівці та Тоненькому. Іншими словами: війська ЗСУ більше місяця вигравали час, щоб побудувати нову лінію оборони, і два дні тому відійшли на неї з цих двох сіл.

Новопавлівка. Лише позиційні бої за Красногорівку, Георгіївку, Новомихайлівку та Побєду.

Роботине. Була ще одна серія російських обстрілів, минулого тижня, але відтоді тут теж тихо.

‍

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням

‍

‍