УКР
Доба, яка стала антирекордною. Росіяни випустили по Херсонщині понад 850 снарядів, 7 шахедів, 3 ракети С-300. 70% жителів обласного центру залишилися без світла. У результаті обстрілів троє людей загинуло, 16 поранено.
На київській платформі на двох сусідніх коліях стоять два поїзди - один щойно приїхав із Херсона і має рушати на Краматорськ, інший - от-от стартуватиме з Києва до Херсона.
Я підбігаю до свого вагона, вже майже застрибую на сходинку, провідниця навіть не дивиться в квиток, але в останній момент стає зрозуміло - я переплутала поїзд і ледве не опинилася в тому, який йде на Донеччину. Я не забобонна, але виникає те саме відчуття: з цим поїздом може статися щось нехороше. З іншого боку, ми їдемо до Херсона - південного міста, де «нехороше» може статися будь-якої миті. Ми доїдемо безпечно, навіть вип’ємо кави - наступного дня кав’ярня вже не відкриється і залишиться без вікон, поїзд оголосять евакуаційним, а вокзал розіб’ють.
Під’їжджаючи до Херсона я зустрічаю у поїзді Марічку Паплаускайте. Моя знайома, з якою ми завжди зустрічаємося у дивних місцях - то в Литві, то в київському рибному ресторані, то у плацкартному вагоні. Марічка їде в Херсон на один день, бо пише книгу про залізничників. Марічка хоче поговорити з начальницею херсонського вокзалу, аби вона розповіла їй про евакуацію людей з міста. Марічка переживає, бо на вокзалі доведеться провести цілий день, жартує, що намагатиметься триматися ближче до укриття.
ЇЇ поїзд має рушити ввечері. Ми ще не знаємо, що у цей час людям запропонують евакуацію, і на вокзалі збереться аж 140 пасажирів - переважно з дітьми.
А вже за пару годин саме від Марічки я дізнаюся: поїзд, яким ми приїхали, розбито, вокзал пошкоджено, вона в укритті, у неї на руках котик, поранені поліцейські і пасажири, яких мають евакуювати автобусами до Миколаєва.
Про свої «пригоди» вона вже вранці напише великий пост у соцмережі. Так, вона шукала історії для книжки, але навряд чи планувала, що все складеться саме так. Найбільше вона дивується, що лишилася живою, та що поїзд приїхав до Києва, як і було заплановано, о 7:20.
Вже вранці ми бачимо вокзал Херсона. Літери «ВОКЗАЛ» попадали, на верхівці висить абсолютно цілий та неушкоджений прапор.
Вікон немає, але їх тут не вперше немає. Їх вже закладали мішками, забивали деревиною. У залі очікування, де пасажирів зазвичай перевіряють, стоїть ялинка - лише трохи іграшки посипались, і «подарунки» під нею притрусило пилом. Стіни - всі в дірочку.
З усіх боків сновигають люди. Тут багато роботи - треба підмітати, діставати з-під завалів речі, прибирати пил та уламки.
На платформі готується рушити поїзд. Попри обстріл і розбитий вокзал - з платформи знову рушає поїзд. Ми махаємо провідникам, бажаємо щасливої дороги. Їхні вагони цілі і знову вивозять людей.
На сходах - сліди крові. Тут лежало тіло поліцейського з Кіровоградщини. Ми знаємо про нього лише те, що повідомили офіційно - йому було 29, дружина лишилась, і ще двоє дітей. Він помер на сходах, які мали б слугувати укриттям.
Ще двоє поліцейських поранені. Ще двоє цивільних поранені.
Вони у лікарні.
Розбиті магазини, розбиті кав'ярні, розбиті салони краси. Пошкоджені лінії електропередач - це все, що ми бачимо поруч із вокзалом.
Херсонець Павло - тягає тролейбусні дроти:
«Почті всю лінію побили! Будемо старатися це все зробить. Це наша робота», - з серйозним видом повідомляє мені Павло.
Залишки скла з вікон виколупують Олег та Наталія. Вони сміються під час цієї роботи, і намагаються втішити ще й мене:
«Скло - то скло. Найважливіше - людський ресурс. Для нас усіх. Ми тримаємося. Херсон - це Україна!»
Ще трохи димиться торговельний центр - по ньому влучило аж три шахеда. Вказівник «укриття» засипаний осколками. Поруч - пожежна машина, бо ще місцями димить. Бігають рятувальники. Вікон немає, але власники дрібних магазинів намагаються відкритися і працювати.
Важко не лише в місті. В селах за цю важку добу рахують загиблих. У Микільському двоє людей загинуло в результаті обстрілу. Мертвого чоловіка дістають з-під завалів у Тягинці. Потім стане відомо - ще один загинув (ймовірно через скид боєприпаса з квадрокоптера) у Новобериславі.
З 16 поранених - четверо у Чорнобаївці. По невеликому селу на околиці Херсона близько 5 вечора прилетіло важке. Цілили у місцеве сільгосппідприємство, яке годує людей хлібом, але зачепило і ліцей.
Ракети лягли кучно - три великі вирви на невеликій відстані.
«За нашої інформацією і судячи з того, які ми маємо руйнування, то прилетіли ракети у кількості 3. Постраждало приватне сільськогосподарське підприємство. Чорнобаївська середня освітньозагальна школа-ліцей і приватні будинки домогосподарства. Серед них і цивільні люди - четверо громадян отримали поранення», - звітує Ігор Дудар, колишній голова села, тепер - голова військової адміністрації.
Вибухова хвиля порозносила сусідні хати - десь позалітало в хату. Десь зірвало шифер, десь винесло шибки.
У школі вікна лишилися тільки подекуди. Діти вчилися онлайн, але за школу трималися, тут іноді можна було потренуватися - наприклад, пограти в футбол. На ранок після обстрілу діти якраз мали їхати в Миколаїв на змагання.
На побитому шкільному паркані - портрет Лесі Українки, теж побитий. І обіцянка - сміятися крізь сльози, співати пісні серед лиха. Іноді здається, що жителі Херсонщини саме так і роблять.
