ВИБУХИ НЕПОДАЛІК

Ми їдемо по місцях обстрілів, які сталися напередодні.

Першим потрапляє на очі розбитий магазин. Вікон немає. Двері погнуло. Поруч пиляють деревину, щоб усе це залатати. І стоїть черга з покупців. Всі все розуміють. Продавці не хочуть втратити роботу, власникам треба реалізувати товар, у покупців є попит. Артилерійський снаряд калібром 152 міліметра не може нічого змінити.

У будівлі приватного підприємства знесло цілу стіну, її закладають свіжою цеглою на цемент.

- Це сьогодні прилетіло?

- Сьогодні, але в нас відпрацьована схема. Ми поїхали у будівельний магазин тут поруч, купили все…

Навпроти багатоповерхівки з вибитими шибками – приватний сектор. Дарина з чоловіком прибирає у дворі, розказує, «дивилися за хатою кумів, вони поїхали з дитиною, добре, що поїхали». Біля великої дірки в стіні я перепитую:

- Це було вікно?

- Це була суцільна стіна

Тепер там «вікно».

Через вулицю згорів гараж. З майна, яке в ньому лишилося, можна впізнати тільки покручені велосипеди.

Ми забігаємо в укриття. В одне з тих мобільних сховищ, які стоять по всьому місту. Бо ми біля місця, куди раніше росіяни кинули авіаційну бомбу, і де навколо через прильоти артилерії вже не лишилось вікон. Разом із нами забігають херсонці.

«А чого б не забігти?» -  перепитують вони нас, коли я жартую, що херсонці в укриття не ходять. Але мета у цій споруді в нас різна – ми перечікуємо гучні вибухи, вони чекають маршрутку. Іноді виходять подивитися, чи не приїхала. Якщо знову лунає вибух, повертаються, регочуть, закурюють. Питають, чи ми не проти, що вони закурюють. Ми не проти.

ПОРОЖНЕЧА ВУЛИЦЬ

Колись я любила дивитися фільми, які здавалися мені псевдонауковими, але від того не менш цікавими. «Якою буде Земля, якщо всі люди раптом зникнуть?». Такий фільм без декорацій можна було б легко зняти на вулицях Херсона. Іноді ти розумієш, що на вулицях і перехрестях – тільки ти. І більш нікого немає, тільки будинки – поруйновані, побиті. Наче їх зруйнувала відсутність людей, а не війна.

Зараз на правобережжі Херсонщини майже 27 тисяч  об’єктів, які пошкоджені або зруйновані. За два роки загинули херсонці, і серед них 11 дітей, - розказує нам голова військової адміністрації Олександр Прокудін. Він поточнює, найбільше потерпають саме Херсон та Берислав. У Бериславі з 13,5 тисяч жителів лишилось менше двох тисяч, досі живуть діти, небагато, але живуть. Берислав руйнувати легше – він менший за Херсон. Для журналістів це наразі закрите місто – після того як там загинули французи, пресу до міста перестали пускати. Досі закриті і прибережні райони Херсона – «Острів», Киндийка та Антонівка. Там цілих будинків вже майже не залишилось - затопило, потім і добило обстрілами.

Я дивуюсь. Вулиці, які нам доступні, дуже чисті, якщо на поруйноване спробувати не зважати. Місцеві пояснюють: з роботою сутужно, тому всі вакансії прибиральників зайняті.

Біля будинку, де напередодні прилетів снаряд, жінка підкопує дерево. На клумбі вже розпустилися жовті квіти.

МАЛЮКИ, ЯКІ ПОСПІШАЮТЬ НАРОДИТИСЯ

Ми в лікарні для дітей. Туди привезли так звані інкубатори. Два нових. Волонтери з Миколаєва купили їх в Полтаві за гроші німецьких благодійників, і от обладнання для передчасно народжених немовлят вже розпаковують в реанімації.

Щомісяця у Херсоні народжується 30-35 дітей. До війни було втричі більше. Але зараз частіше діти народжуються передчасно. «Це через стрес у мам», - пояснює завідувачка відділення анестезіології новонароджених Ольга Пілярська. Деякі мами і планували виїхати, аби народити у безпечнішому місці, але малюки вирішили з’явитися на світ раніше запланованого.

‍