“Спершу я зустрінусь із Путіним, я зустрінусь із Зеленським. У них обох є слабкі сторони, у них обох є сильні сторони. За 24 години війну буде закінчено”, - так виглядав мирний план Дональда Трампа, виголошений майже два роки тому, 10-го травня 2023-го року в прямому ефірі CNN, під час першої появи на загальнонаціональному американському телеканалі (за винятком Fox News) відтоді, як він, не чекаючи інавгурації Байдена, полишив Білий дім і рушив додому, на флоридську віллу Мар-а-Лаго. Цей ефір, година неочікувано теплої ванни для Дональда Трампа, обрушив на телеканал CNN величезне обурення від ліберальної американської спільноти. Спущеним згори поясненням, що озвучували зірки каналу на кшталт Андерсона Купера, було бажання інформувати громадськість про те, чого вона не хоче бачити. Давід Заслав, голова компанії Ворнер Бразерс Діскавері, якій належить CNN, заявив що телеканал у такий спосіб демонструє свою політичну незаангажованість, аби привернути республіканського рекламодавця і глядача. Час показав, що це не вдалося, після виборів рейтинги телеканалу впали рівно наполовину, як і у ще одного ліберального медіа - MSNBC. Разом вони стали поступатися вечірніми переглядами каналам штибу Food Network, назва якого красномовно переказує контент. Цікаво, що республіканський Fox News на фоні основних телеконкурентів майже не відчув падіння глядацької уваги. На відміну від демократів, втомлених новинами (приблизно як проєвропейські українці в 2010-му), бажаючи найближчі чотири роки просидіти з головою під ковдрою, республіканці, які вдруге обрали Дональда Трампа, не відриваються від політичного телеканалу з безперервним яскравим шоу з Білого дому. Одним із хедлайнерів цього шоу, хай там яка ізоляціоністська політика не супроводжувала Трампа в перший, а надто в другий термін — було припинення війни. Точніше (і це дуже важлива поправка), мирна угода. Ключове в цьому словосполученні слово – “угода”. Бо Трампів бренд – це видавання себе за людину, яка може домовитися про будь-що із будь-ким. 

За часів першої каденції Дональда Трампа, в 2018-му його адміністрація почала прямі переговори з радикальним ісламістським рухом Талібан за спиною в офіційного афганського уряду, який Сполучені Штати фінансували роками. Відтоді, як після 11 вересня 2001-го, коли шокований світ прокинувся в новій реальності, де літаки врізаються в хмарочоси – вперше в історії задіявши 5 статтю статуту НАТО - американці разом із союзниками повалили в Афганістані режим талібів, призначили перехідну місцеву адміністрацію на чолі з Хамідом Карзаєм і… на роки загрузли в партизанській війні, найдовшій війні в історії Сполучених Штатів. Це насліддя від республіканця Джорджа Буша-молодшого перейшло до демократа Барака Обами, який збирався скоротити американську присутність в Афганістані, а замість того її наростив. “Слабким місцем американської стратегії завжди були ці нескінченні розмови про те, що ми просто хочемо убезпечити самих себе чи маємо більше бачення на розвиток Афганістану”, – говорив за 9 років після початку операції в Афганістані спеціальний представник Обами в цій країні Річард Холбрук. В 2014-му Хаміда Карзая на посаді президента Афганістану змінив Ашраф Гані, якого раніше мало не обрали генсеком ООН, та далеко не всі в країні вірили в чесний електоральний процес, тому протягом трьох місяців афганські голоси перераховували американці, які чесно зізнавалися у внутрішній переписці, що правди ніколи не дізнаються, але зрештою таки проголосили Гані президентом. Колишній американський громадянин, Ашраф Гані вмів добирати правильні слова правильною мовою. А його син, який саме навчався у каліфорнійському університеті Берклі, критикував чинне афганське законодавство щодо корисних копалин і пропонував, аби приватним компаніям надали можливість вести розробки. Американці хотіли хроміт, афганці могли це забезпечити, низка розслідувань пов’язує з розробками відвойованих у талібів родовищ президентську родину. Явка на наступних президентських виборах була рекордоно низькою: афганці в них уже не вірили. Американо-афганська корупція процвітала, один із миротворців натівської місії згадує: найбільшою помилкою було неконтрольоване залучення до розбудови Афганістану приватного сектору. Американські військові інструктори, американські радники з політики, американські радники з дипломатії, американські радники з економіки із захмарними гонорарами у понад 100 тисяч доларів на рік – усі ці гроші надходили з американського ж бюджету і мали забезпечувати, приміром, реформу афганської армії. Не дивно, що зіткнувшись із талібами у 2021-му, армія розбіглася навсібіч, покидавши американську зброю без набоїв, на які не вистачило грошей. Ні, адміністрація Дональда Трампа далеко не перша, що цікавиться корисними копалинами держави, саме існування якої в чинному вигляді знаходиться під загрозою без суттєвої американської допомоги. Але саме Трамп, отримавши в руки складний кризовий наскрізь корумпований регіон із численними інтересами, на який американці в цілому вже витратили 2 трильйони доларів, підійшов до нього, як дитина до паски – і об’їв верхівку. В 2020 році він підписав із чинним афганським урядом (якому не залишалося іншого вибору) мирну угоду, в якій афганський уряд брав на себе зобов’язання розпочати дипломатичні переговори з членами радбезу ООН, щоб прибрати з санкційних списків членів руху Талібан. Друга мирна угода була підписана з талібами, в ній їм пропонувалося починати мирні переговори з чинною афганською владою. За результатами переговорів було оголошено: 1 травня 2021-го року Сполучені Штати повністю забирають з Афганістану війська. Смачно і просто: нехай афганці домовляються між собою, а американці більше не викидатимуть купу грошей на вітер. 

Адміністрація Трампа не переглянула цього рішення, незважаючи на те, що умов угоди таліби поважати не збиралися, і в 2020-му скоротила військову присутність з 13-ти тисяч військових до 2-х з половиною. Все, що робив після цього Байден – виконував ухвалену попередником домовленість, на кілька місяців відтягнувши кінцевий термін… але Талібан не став чекати. Світ добре пам’ятає, до чого це призвело. Кінець історичної операції “Нескорена свобода”, що почалася із першого в історії задіяння 5-тої статті уставу НАТО  – переповнений людьми столичний аеродром, звідки афганці, що співпрацювали з західними військами та установами, намагалися тікати на західних літаках із стрімко захопленого талібами Кабула. Люди, що чіплялися за гвинти літаків, коли їх не брали всередину. Жінки, що намагалися віддати дітей шокованим військовим, які охороняли периметр аеродрому: аби врятувати їх хоча б так. Українські сили спецпризначення брали участь в евакуації, зі мною ділилися враженням і рятувальники, і врятовані, у цей час, у серпні 2021-го, американська розвідка вже регулярно розповідала про скупчення російських військ на українському кордоні. 

“Війна ніколи не почалася б, якби я був президентом” – цю фразу Дональд Трамп уперше сказав уже 26-го лютого 2022-го, відтоді повторював незліченну кількість разів. Йому не могло не пощастити – і, тепер уже від адміністрації Байдена (а також власної адміністрації, а надто адміністрації Обами, яка дозволила Путіну спершу вторгнутися в Грузію, потім анексувати Крим) йому дісталася нова складна війна. Втричі дешевша за афганську, куди менш помітна вдома – бо американські військові не беруть в ній участь і не повертаються додому в трунах. Розрекламована на всю державу в 2019-му гучним процесом імпічменту: довгими тижнями публічних слухань, у яких кадрові дипломати і безпекові спеціалісти з адміністрації Трампа наводили здебільшого непрямі докази його спроб загальмувати військову допомогу Україні, доки український президент не знайде бодай якогось компромату на суперника Трампа на виборах. За цей час і демократи, і республіканці так довго повторювали слово “Україна”, що навіть в американській глибинці встигли його вивчити. Я застала цей процес у Сполучених Штатах, і переді мною, як і перед моїми численними знайомими, неодноразово вибачалися американці, дізнавшись про моє громадянство. Звісно ж, казали мені американські демократи, ваш Зеленський не може відповідати інакше – коли той на першій зустрічі із Трампом підтверджував, що ніякого тиску на нього Трамп не чинив. Адже від дипломатичності його відповідей залежить військова допомога, доки в нас цей президент. 

Відтоді російська війна перетворилася на повномасштабну, тиск Трампа і його нового віце-президента на Київ помітно збільшився, а дипломатичність Зеленського вичерпалася, хоча потреби в американській допомозі Україна під час його останнього візиту до Вашингтону відчувала набагато більше, ніж у 2019-му. Але ще на самому початку другої виборчої кампанії Трампа найбільш одіозні голоси з його оточення місяць за місяцем переконували республіканців: Україна корумпована, продає американську зброю буквально куди завгодно (невтомно порівнюючи Україну із Афганістаном, хоча для цього немає жодних реальних підстав), і користується слабкістю Байдена, який (знову! як Обама, за каденції якого Байден був віце-президентом! розбазарює долари американських платників податків!). Спершу вони виглядали відвертими аутсайдерами, та вже наприкінці весни проти проукраїнських законопроектів у Палаті представників Конгресу США голосували 57 республіканців. Їхня кількість за два роки зросла вдвічі, а потім Палата представників (окремі республіканці з яких, приїжджаючи до Києва, продовжували говорити про потужну двосторонню підтримку) наприкінці президентства Байдена на 4 місяці повністю заблокувала допомогу Україні. Українські фанати Трампа (а таких донедавна було чимало), ніяк не могли збагнути просту річ: це собі вони здаються білими, схожими на американців людьми, а для нього нічим не відрізняються від афганців. Росіяни для Трампа теж нічим не відрізняються від афганців, окрім одного. В 2019 році після єдиної за першої каденції Трампа його повноцінної зустрічі з російським керманичем (вміст якої досі залишається невідомим широкому загалу), на спільній прес-конференції Трамп піддав сумніву слова власної розвідки про те, що Росія втручалася у президентські вибори, на яких він переміг. Навіть рідний телеканал Fox News того дня не приховував обурення цими словами, рідкісний випадок цілковитої єдності американських журналістів. Тодішня радниця Трампа, кадрова безпекова спеціалістка Фіона Гілл, яка свідчила проти нього на процесі імпічменту, переконана: Трамп просто не розуміє того, що Путін сміється над ним у вічі, це втрачається за рахунок перекладу, а подальшими розшифровками найвеличніший укладач угод у сучасній історії не цікавиться. Трамп не повторює помилок минулої каденції, імпічмент багато чого його навчив. Більше в його оточенні немає людей, здатних таке сказати. На переговорах у Парижі Стів Віткофф, який зустрічався з Путіним щонайменше тричі, розпочав бесіду з французьким, британським і німецьким безпековими радниками, заявивши, що Єлисейський палац нагадує йому трампівську віллу Мар-а-Лаго. І продовжив: президент облаштовує її власноруч, такий він у нас архітектор. Це вкотре демонструє європейським партнерам безмежну рішучість, із якою оточення Трампа наввипередки йому лестить – і очікування Трампа від цілого світу, адже він знову президент найпотужнішої держави, який однією заявою то обвалює, то піднімає світові фондові ринки. Виборцям це подобається: у першому кварталі другої каденції його рейтинг сягнув 45%, це на 4 пункти вище, ніж першого разу. Наслідки від шаленої економічної політики ще не проявилися (а коли проявляться, будуть списані на попередника), гучна боротьба з мігрантами, транссексуалами і ліберальними університетами викликає у половини країни щире захоплення. До цього йому конче необхідно докласти міжнародну перемогу. Тому держсекретар Рубіо, який помітно наблизився до Трампа ще коли відчайдушно захищав його під час імпічменту, ставить НАТО перед фактом: Америці негайно потрібен швидкий мир. Перші сто днів президентства для Сполучених Штатів традиційно символічна дата, вона припадає на 30 квітня. А відтак на наступному тижні Трамп бажає дотиснути європейців — і українців – до того, що можна буде продати американському виборцю як нову найкращу єдину можливу мирну угоду, якої ніколи не змогли б укласти без його президентського посередництва. 

А якщо не вдасться, завжди можна буде назвати Зеленського дурнем.