^{фото: consilium.europa.eu}

Україна була головною темою двох міжнародних зустрічей минулого тижня. Саміт країн "Великої сімки" - США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Японії, Італії та Канади - та Саміт миру у Швейцарії, в якому взяли участь представники 92 країн. Питання полягає в тому, чим є ці зустрічі - ходінням коло та навколо чи кроками вперед на шляху до територіальної цілісності та суверенітету України.

Під час першого саміту відбулися дві події. Одна з них - це підписання між США та Україною 10-річної двосторонньої угоди про безпеку, інша - рішення країн G7 надати Україні кредит у розмірі 50 мільярдів доларів за рахунок прибутків від заморожених російських активів.

Двостороння угода про безпеку є досить хиткою спробою довести, що допомога США триватиме й за Трампа. Оскільки вона не буде ратифікована парламентом, щоб стати договором, будь-який майбутній президент може вийти з неї. У разі обрання Байдена або іншого кандидата від демократичної партії, угода може перетворитися на більш всеосяжний і зобов'язуючий мирний договір, але наразі це більше пропаганда президента Байдена, щоб презентувати себе як лідера, який об'єднує Захід проти російської агресії.

З іншого боку, сам саміт G7 запропонував інноваційне рішення щодо фінансування української економіки з додатковою фінансовою підтримкою у розмірі близько 50 млрд доларів США у вигляді кредитів до кінця 2024 року. Протягом тривалого часу Захід намагався знайти спосіб використати заморожені російські активи для фінансування української економіки і нарешті рішення знайшлось. Але оскільки 190 млрд. євро заморожених російських активів (загальна сума дорівнює 300 млрд. доларів) знаходяться в зоні ЄС, а США мають лише 50 млрд. доларів, то США легше сказати про це, ніж ЄС.

Законність арешту активів є головним питанням. Юридично необґрунтований арешт знизить довіру до ринку ЄС, що призведе до того, що треті країни будуть виводити свої гроші, дестабілізуючи євро. Заморожені активи приносять близько 3 млрд. євро прибутку на рік, і оскільки немає жодних контрактних зобов'язань, існує припущення, що ці прибутки не мають законного власника. На підставі цього твердження кредит у розмірі 50 млрд. доларів США буде отриманий не членом G7 і виплачений за рахунок прибутків від заморожених активів.

Якщо американсько-українська угода про заставу є хиткою, то кредит може взагалі стати пасивом. Щонайменше 10 років знадобиться на виплату відсотків за кредитом, а це тривалий час, щоб утримувати активи в замороженому стані. Якщо ЄС не зможе продовжити санкції через вето однієї з країн-членів, наприклад, Угорщини, то активи мають бути розморожені. Крім того, після війни розморозити активи може бути складно, оскільки відсоткові надходження від них підуть на виплату кредиту.

Заключна зустріч - Саміт миру - мала на меті визначити шлях до миру між Україною та Росією. Позитивним моментом є те, що 80 з 90 країн-учасниць погодилися із заявою про те, що "територіальна цілісність" України має поважатися в будь-якій мирній угоді, спрямованій на припинення війни, що є кроком вперед на шляху до тривалого миру в регіоні. Однак Китай, найважливіший прихильник Росії, категорично відмовився брати участь у саміті, а кілька ключових країн, таких як Саудівська Аравія, Індія, Південна Африка та Об'єднані Арабські Емірати, незважаючи на те, що були присутні на саміті, не підписали підсумкове комюніке.

Більше того, Росія назвала захід марним, а президент Путін повторив ті самі вимоги миру, що й на початку конфлікту. Індія та Саудівська Аравія заявили, що для них саме відсутність Росії стала причиною непідписання угоди. Для Південної Африки причиною стала участь Ізраїлю, оскільки Ізраїль звинувачують у воєнних злочинах проти палестинців.

Отже, якщо прагнути швидких і переконливих кроків, жодна з цих подій не є навіть віддаленно задовільною. Однак війна з Росією схожа на гру з відомим старим шахістом, слава якого викликає у глядачів трепет і не дозволяє їм оцінювати його ходи негативно. Україна не може дозволити собі розкіш навіть зіграти внічию, не те, що програти бодай одну партію. Якою б монотонною не була гра, вони повинні грати надійно і додавати невеликі виграші, які принесуть шах і мат.

Саміт G7 втілив у життя угоду про безпеку, яка навряд чи протримається навіть 10 місяців, і сумнівний мізерний кредит у 50 мільярдів доларів. Тим не менш, країни G7 перетнули червону лінію, щоб використати заморожені російські активи для підтримки України. Сьогодні це кредит у розмірі $50 млрд., завтра це може бути $300 млрд. на відновлення України.

На сьогоднішній день мирний саміт може не мати підстав для укладення мирного договору на користь України, але країни, які не підписали комюніке, брали участь у саміті, на відміну від Китаю. Їхні аргументи щодо непідписання послаблюються обурливими вимогами президента Путіна, який ігнорує реалії на полі бою. Навіть за відсутності боєприпасів і військової техніки українській армії вдається зупиняти російський наступ. Крім того, президент Путін постійно пересувається між різними країнами для забезпечення логістичного постачання, що доводить, що так зване російське економічне зростання - це лише хайп.

Ніхто не хотів би опинитися на боці тих, хто програє, навіть Китай не підписався під російською агресією, яка триватиме довше двох тижнів. Тільки необхідність тримає їх разом. Маленькі кроки, які Україна робить як на полі бою, так і в дипломатії, можливо, не вражають окремо, але в сукупності вони завдають шкоди ворогу.  

‍