^{Фото: Anadolu Images}‍

Пару тижнів тому Туреччина обговорювала дивовижну для країни картинку. Лідер націоналістів у парламенті Девлет Бахчелі підійшов до фракції  DEM Демократії Народів (нова назва курдської партії) і дружньо привітався з її лідерами.

Політичні оглядачі назвали цю подію сюрпризом від влади. Девлет Бахчелі і його партія - найвідданіші молодші партнери Ердогана з 2016 року. Що не може озвучити Ердоган, робить Бахчелі, а сам Ердоган завдяки Бахчелі з поміркованого прихильника мусульманських цінностей перетворився на націонал-ісламіста.

Ще півроку тому неможливо було уявити таку публічну поведінку Бахчелі, ба більше - курдську партію він називав осередком тероризму і вимагав її заборонити. Навіть ататюркістській Республіканській Народній партії часто діставалися епітети на кшталт "партнери терористів" лише за ситуативні спільні голосування з курдами.

Проте інтрига тривала недовго. Влада вирішила залучити курдів до нового проекту - "цивільна демократична Конституція".

Чинну Конституцію 1982 року Ердоган називає спадком від воєнної хунти. Проте ця Конституція продовж 40 років стільки разів зазнавала змін, що від військових там лишилася тільки дата ухвалення. Наймасштабніші зміни провів сам Ердоган 2017 року, змінивши баланс влади і перетворивши Туреччину на президентську республіку. Багаторічні розмови про нову Конституцію часто зводяться до суперечок навколо її перших чотирьох глав. У трьох главах написано, що Туреччина є республікою - світською, демократичною та соціальною. Столиця Анкара, державна мова турецька, гімн "Істікляль марши", а прапор червоний із півмісяцем та зіркою. Четверта глава не допускає  змін цих положень Основного закону.

Час від часу з табору влади лунають заяви, що перші чотири глави можна "позитивно змінити" і тоді починається черговий сплеск чвар і закидів.

Проте президента Ердогана давно вже не бентежать обмеження, закладені в перших главах Конституції. Формально світська і демократична Туреччина насправді такою, якою її сформувала влада Ердогана упродовж 23 років.

Остання велика реформа Конституції дозволила йому обнулити попередній термін перебування на посаді і ще двічі брати участь в президентських перегонах. Таким чином його чинний третій термін є за турецькими підрахунками лише другим. Проте якщо не ухвалити нову Конституцію зараз, то 2028 він більше не зможе балотуватися на черговий термін. Саме тому потрібна нова Конституція - для продовження перебування Ердогана у кріслі очільника Туреччини. Але в чинному турецькому парламенті у влади немає ані двох третин голосів, аби ухвалити новий Основний закон, ані трьох п'ятих, які дозволяють відправити парламентське рішення на референдум. Із 600 депутатів у влади - Партії   Справедливості і Розвитку та Партії Націоналістичного руху - разом 316 голосів. Потрібно або 400, - для безболісного ухвалення в Меджлісі, або принаймні 360, щоб відправити на референдум.

Спочатку влада загравала з опозиційними націоналістами з Хорошої партії, які до 2023 разом з ататюркістами боролися проти Ердогана. Проте на місцеві вибори партії пішли окремо. Хороша партія отримала нищівні три відсотки і здобула лише один областний центр, а її лідерка Мераль Акшенер пішла через цей результат у відставку.

Проте партія досі має близько 40 депутатів, які могли б допомогти Ердогану з Конституцією. Вплив пані Акшенер на колишніх партійців виявився обмеженим. За рік близько 10 депутатів покинули фракцію "Хороших", частина приєдналася до влади, утім після місцевих виборів решта побачили, що голосів у влади меншає, і всім перебіжчикам просто не знайдеться місця в прохідних частинах ердоганівського списку, натомість РНП стала партією номер один, і є перспектива знайти собі місце серед ататюркістів, треба просто почекати в опозиції ще 4 роки.

В цій ситуації для влади єдиним резервом в парламенті лишилися курди.

Після 2014 року взаємини між Анкарою і курдськими політиками були геть погані. Попередній лідер курдської партії Селяхаттін Демірташ в очікуванні суду вже 8 років перебуває за гратами. Туреччина має добрі взаємини з іракським Курдистаном і родиною Барзані, що править там. Проте Анкара не готова визнавати навіть автономію сирійських курдів і вважає їх частиною терористичною курдської робочої партії. Але в курдів у турецькому парламенті - 57 мандатів, і цього достатньо, щоб отримати за нову Конституцію 360 голосів і відправити  на референдум. А референдуми влада Ердогана не програвала жодного разу.

Що отримають курди? Туреччина може випустити під домашній арешт з в'язниці Абдуллу Оджалана, який багато років очолював Курдську робочу партію і з 1999 року перебуває довічно на острові Імрали. Це символічний жест, що може привернути до влади пересічних курдів. Проте є і політичний - визнання курдських кантонів у Сирії. В цьому разі курдська робоча партія перестане бути збройним угрупованням гірських геріл, а прийде до влади в одній з країн регіону, де компактно мешкають курди. 

Здавалося, що курдський політикум давно розкусив Ердогана і більше не піде з ним на співпрацю. Проте останні заяви таких патріархів курдської політики як Ахмед Тюрк, свідчать, що у курдської еліти власний порядок денний, і збереження демократичної Туреччини для курдів не є приоритетом, бо на кону - можливість зміцнити свою владу в курдських провінціях.

‍