^{фото: з Facebook-сторінки Rustem Umerov}

Мустафа Джемілєв:

З 8 годин вечора, коли були перші повідомлення в інтернеті про звільнення Нарімана Джеляла мені надійшли дзвінки з усіх куточків світу - в першу чергу з Криму,  а також з Туреччини, з США, у всіх радість. Це радість для всього кримськотатарського народу, тому що Наріман відома людина, патріот і справжній герой кримськотатарського народу. Ви знаєте, він був заарештований після повернення до Криму, коли тут у Києві брав активну участь у “Кримській платформі”. На 90% він був впевнений, що при поверненні до Криму він буде заарештований. Але людина в першу чергу виконувала свої громадянські обов´язки.

Я би просто хотів висловити свою щиру вдячність в першу чергу президенту і його команді. Я знаю, яку роботу вони зробили для звільнення і продовжуватимуть.

Росіяни завжди викреслювали прізвища кримських татар [зі списків на обмін - Ред.] і ми вже думали, що все безнадійно, але завжди когось підключали і неодноразово розмовляли з Реджепом Таїпом Ердоганом. А сьогодні о 4-й вдень мені подзвонили з Туреччини Андрій Єрмак і Рустем Умєров, вони були основними перемовниками.

Дивлячись на те, який строк Наріману дали, я дуже побоювався, що більше його не побачу. Тому що ви знаєте, мені 80 років, але слава Аллаху я його побачив.

Я подзвонив його дружині і спитав як справи? Вона сказала, що дуже стурбована, бо вона отримала інформацію, що Нарімана вивезли до Красноярську, схоже його везуть до тюремної лікарні. Я кажу: донечко, я не маю тобі ще казати, але ти маєш право першою дізнатись - ми зараз з президентом Зеленським їдемо зустрічати його. Я уявляю її радість, вона така вірна дружина, і стільки вона пережила зі своїми дітьми, і стільки вона боролася за Нарімана.

фото: з Facebook-сторінки Rustem Umerov

Рефат Чубаров:

Я багато чого не знаю, але те, що я знаю, скажу так. Ми виходили з різними варіантами, що пропонувалися тій ворожій стороні. Складалися списки тих, кому за 60, тих кримських політвʼязнів, у кого є хвороби, несумісні з перебуванням за гратами. Ми складали списки, тих у кого батьки хворі і можуть не дочекатись. Знаєте, з боку Нарімана була вимога, що обовʼязково, колись були такі розмови, якщо ми намагаємося [обміняти - Ред.], то тільки з тими двома братами Ахтемовими, Азізом і Асаном. Оскільки вони всіх їх обʼєднали в одну “справу”, звинуватили їх разом, заарештували разом і судили.

Там були ще інші політвʼязні і останній варіант там було пʼять людей - це вже мінімум, на який нібито вже знаходили якісь перемовини. Можна я не буду називати інші прізвища, щоб не було боляче родинам, але так сталося, що росіяни видали лише Нарімана Джеляла. Я думаю, це повʼязано з якимись їхніми інтересами, а так би вони б і його не видали.

Пан Мустафа абсолютно правильно говорить, як тільки доходить, щоб обговорити питання звільнення вʼязнів Кремля, мешканців Криму, особливо кримських татар, то вони [росіяни - Ред.] просто це затято відкидають. В них якась звірина помста, я розумію за що, вони не очікували, що кримські татарі і через 10 років окупації в абсолютній більшості не будуть сприймати окупацію Криму.

В нас не було жодної зустрічі з президентом України, щоб ми не говорили про політвʼязнів. Пан Мустафа використовував свої комунікації з лідерами, і ми в Меджлісі, приймаючи різні делегації, завжди починали і завершували цією розмовою. Знаю про енергію Рустема Умєрова, делегата Курултаю кримськотатарського народу і нині вже міністра оборони. Рустем був залучений завжди до всіх процесів, повʼязаних зі звільненням військовополонених, заручників, політв'язнів. Але звичайно це велика команда, я не можу знати всіх, це і військові, і спецслужби, і дипломати.

фото: з Facebook-сторінки Rustem Umerov

Наріман Джелял:

Українцям хочу подякувати за те, що тримаєтесь, за те, що відстоюєте свободу. Найголовніше для нас було знати те, що Україна продовжує боротися за власну свободу, незалежність. Ця надія і цей спротив надихали нас також не піддаватись на ті провокації, які там [в російській вʼязниці - Ред.] були. Хочу подякувати також всім українцям за те, що вони залишаються саме такими, якими вони є, не схожими на інших.

Найперше, що я відчув, це коли нас оці поганці (іншого слова я не маю) привезли до кордону Білорусі та України і нас там так налякали: “Так стойте, так руки і голову тримайте”. І потім нас построїли на обмін і потім ми почули: “Доброго ранку!”, побачили наших хлопців, такі справжні кремезні наші воїни, побачивши яких я одразу відчув такий спокій і подумав, що вони вже нас нікому не віддадуть. Нас спокійно забрали, напоїли та нагодували і доставили сюди до Києва. Напевно я зараз не до кінця розумію, що я відчуваю. Напевно таке тихе щастя, спокій, що я вдома, а не десь там. Я просто дякую Богу і людям, які долучились до повернення.

Я жодної секунди не втрачав надії, на те що всі - від президента України до правозахисників, моїх колег по Меджлісу, національного руху кримських татар - журналісти, наші друзі за кордоном, всі вони долучилися. Жодного дня не втрачав надії на те, що колись це закінчиться, хоча внутрішньо я був готовий витримати весь цей несправедливий термін, який мені призначили в окупаційному суді Криму.

Найскладніше було знайти спокій щодо того, як там родина, як діти ростуть, як дружина себе почуває, як справи в Україні. Тому що, ви розумієте, ми дивились офіційні російські новини, дуже бентежило все що там дивились. Навіть мені з моїм професійним поглядом було важко фільтрувати інформацію, хлопцям пояснювати ці речі. Дякуємо тим людям, які в тюрми писали альтернативні новини. І дякую всім небайдужим людям, які допомагали нашим сімʼям.

Дружині хочу сказати: кохана, я дякую тобі за те, що ти все це витримала і змогла весь цей час рости наших дітей. Витримала не тільки ці останні 3 роки, а витримала взагалі всі ці роки, коли мені, ризикуючи перед загрозами, приходилось робити, те що я мав і зробив в Криму. Дуже маю надію скоро тебе побачити і дітей і обійняти кріпко-кріпко.

Фото: Ельвіна Сеітбуллаєва. На фото зліва направо Айдер Рустемов, Рефат Чубаров, Наріман Джелял, Мустафа Джемілєв та Ленур Мамбетов