Своє свято вони відзначають за ґратами. Для чотирнадцятьох кримськотатарських журналістів День кримськотатарської журналістики — це просто ще один день до тюремного терміну. Сейран Салієв, Ремзі Бекіров, Ернес Аметов, Тимур Ібрагімов, Рустем Шейхалієв, Руслан Сулейманов, Вілен Темерьянов, Осман Арифмеметов, Асан Ахметов, Сервер Мустафаєв, Азіз Азізов, Амет Сулейманов, Рустем Османов та Марлен (Сулейман) Асанов - нині вони пишуть репортажі, як це робили їхні колеги сто років тому: ручкою, на папері, і лише після ретельної роботи цензорів ці матеріали потрапляють до читачів — рідних і друзів.  

Осман Аріфмеметов — один із таких репортерів. Математик за освітою, програміст за професією, після окупації Криму він став громадянським журналістом — знімав на фото та відео репресії проти кримських татар. У 2019 році його заарештували та за сфальсифікованим звинуваченням у тероризмі на 14 років кинули за ґрати. Дякуємо рідним Османа Аріфмеметова за можливість опублікувати його лист.  

‍Ассаляму алейкум.

Ти питав, як проходить мій звичайний день. Звичайний день у сибірській тюрмі починається із звуку сирени. Треба вставати й застеляти ліжко. Після туалету та гігієнічних процедур біля умивальника чиню ранкову молитву.  

Далі за розкладом — оздоровча гімнастика та сніданок. Зазвичай вранці подають вівсянку, рідше — інші зернові каші: сечку, пшонку, дуже рідко — рис. Дуже сумую за національною кухнею. Кобете, локъум, янтыкъ, манти, лагман, бурма, сарма… Мабуть, я мало дякував мамі. Вже не пам’ятаю, коли востаннє це робив — за всі ті страви, які вона так старанно готувала. Мене огортають запахи та смаки далекого дитинства. Звідки вони беруться? Як дивно вони збереглися? Виникають у найнесподіваніших місцях — біля швейної машинки, дорогою на роботу… Усі ці відчуття ретельно зберігаються в моїй пам’яті.  

Згадуєш — боляче. Думаєш про майбутнє — сумно. Є лише теперішнє, і треба радіти тому, що є.  

Але як можна радіти тюремній вівсянці? Якщо брати норму в 300 грамів і рахувати за найгрубішою статистикою — її подавали близько 200 днів. Виходить, я з’їв близько 60 тонн. Радості не викликає.  

Щоб вівсянка стала смачнішою, її треба приправляти. Найкраща приправа — голод.  

Адже Пророк Мухаммад (да благословить його Аллах і привітає) теж вставав зранку й часто не мав чого їсти. Мабуть, я маю бути задоволений тим, що маю. Така моя доля.  

Шашликів тут не побачиш. Для вільного Османа — це занадто мало, а для Аріфмеметова — вже занадто багато.  

Після сніданку — трохи вільного часу до приходу співробітників. Зазвичай проводжу його за читанням Корану. До восьмої ранку нас виводять на роботу. Пересування поза камерою — лише під конвоєм, руки за спиною. Якщо рух зупиняється — треба стати обличчям до стіни, у вказаному місці.  

І ось стою й чекаю. Поки відкриють камеру. Поки закінчиться обшук. Поки пройде зустрічний потік ув’язнених. Стою перед цехом — до роботи, після роботи, перед обідом або в кінці дня.  

Стою й дивлюся у стіну. На ній — шви між плитками, план евакуації, червоний трикутник. Видно, що пензлем водили: знизу вгору і зверху вниз.  

Так пильно й довго, мабуть, жодну картину в галереї не розглядали.  

На деяких ділянках стіни написано слово «коридор», а перед ним — цифра. Граю в слова: око, рок, кор, док, рід, одр, хід…  

Коли набридає дивитися в одну точку, вивчаю своє взуття, рухаю ступнями — але обережно, щоб не викликати підозр у конвою. Пощастить, якщо стою навпроти вікна. Якщо промені сонця — отримую сонячну ванну. Іноді видно будинки, дорогу, житла. Але частіше — лише плитка й шви.  

У цеху проходить «прийомка» — перевірка засудженого на робочому місці. Офіцер називає прізвище, я відповідаю ім’ям та по батькові. Роздягаюся до пояса, повертаюся спиною. Після огляду забирають листи, вислуховують запитання, записують потрібне.  

Засуджені просять продукти з холодильника, відкрити консерви, видати ніж або щось інше. Потім — за робоче місце, до обіду.  

Близько полудня нас знову розводять по камерах, потім — знову до цеху до кінця робочого дня.  

Там час іде непомітно. Як у нас кажуть: «юм козь, ач козь».  

Після роботи — на вибір: душ або прогулянка.  

Якщо душ — спочатку у сушарку за банними приналежностями, потім у лазню. Усі переміщення — під контролем конвою. У лазні замикають на час миття, потім відводять назад до сушарки. Рушник — на дверцята, решта — у шафку. Потім — у камеру, де чекає вечеря.  

Якщо обираю прогулянку — іду у роздягальню. По бірці беру куртку, спускаюся у подвір’я. Після прогулянки — усе у зворотному порядку. У камері опиняюся після шостої вечора.  

Якщо йти нікуди не хочеться — ведуть просто до камери. Після намазу займаюся своїми справами: прання, гоління, гігієна. Іноді дивлюсь новинні чи аналітичні програми, читаю книги.  

Після восьмої вечора — вечірня прийомка (без роздягання).  

О пів на десяту лунає сигнал — час вечірнього туалету та підготовки до сну. О десятій — сирена на відбій. Світло вимикається, вмикається нічник над дверима. Усі лягають спати. Перед сном здійснюю саджду — земний уклін подяки Всевишньому за все, що Він мені дає.  

На цьому листа завершую.  

Передавайте всім, хто питає про мене, мої селямлар.

‍