^{фото: Євген Борисовський / The Gate Agency}

Зараз фактично відбувається нове знайомство, нова зустріч кримських татар і українців, і нас разом з рештою світу. Це фантастичний момент, тому що ми такими дуже давно не зналися. Ми мали дуже різну історію. Ми були друзями, ми були ворогами. Ми часом домовлялися мах на мах в транзакційний спосіб.

Як будь-які сусіди, ми мали хороші дні, ми мали погані дні. Але ми дуже давно не були в стані суб'єктному, коли ми можемо сказати, ми усвідомлено діємо, коли ми можемо сказати, що ми самі приймаємо рішення з приводу того, які дії є для нас кращими, які для нас гіршими, і ми, здійснивши свої дії, можемо нести за них відповідальність. І в тому сенсі це є нова зустріч в умовах абсолютно нової суб'єктності. Ще 10 років тому цієї суб'єктності не було. Зараз вона виникла. І попри те, що ми представляємо народи з дуже давньою культурою, це новий феномен. Наша суб'єктність абсолютно юна, дитяча, в чомусь наївна, в чомусь ще не спроможна, але вона дуже швидко розвивається. І ми цю суб'єктність проявляємо через проможність усвідомити себе в контексті, усвідомити себе в світі і наблизити себе до цього контексту, розуміючи, наскільки важливим є минуле, але точно так само розуміючи, наскільки важливо не бути заручником минулого, як нам показує приклад польсько-українських відносин чи російсько-українських відносин.

Там, де ми дозволяємо міфологізованій спадщині визначати сучасність, там створюється нове поле для конфліктів. І це точно, чого ми не хочемо мати у своїх відносинах. І тут ми маємо дуже високу відповідальність, яка стоїть перед нами всіма, тому що ми мусимо виправити ті хиби, які ми маємо в своїй оптиці.

Я уважно читаю українську соціологію, і я бачу, де українці помиляються в своєму погляді на кримських татар. Українська громадська думка вважає, що до 2014 року все було гаразд. До 2014 року кримські татари собі чудово жили, а потім прийшли погані росіяни і все зіпсували. Ні, нам доведеться стати обличчям до правди. У 2014 році кримські татари були тими, хто намагалися на власній землі добитися правди і не могли її добитися через те, що пострадянська посттоталітарна машина в тому числі за сприяння формальної української влади, не давала кримським татарам реалізувати їхні права.І це ганебно. 2014 рік став поворотним, тому що в 2014 році ми опинилися в точці, де наша кривда стала спільною. Але це не означає, що ми не маємо відчувати того болю, який не поширюється на всіх, який є тільки в певних спільнотах. І українці, які будують нову ідентичність на співпереживанні, на емпатії, є недостатньо емпатичними по відношенню до своїх співгромадян, які з усіх груп, які були в Криму, були найбільш лояльними до української держави. І сумний момент полягає в тому, що якщо ми подивимося на політичну новітню історію сучасної України, українці дуже часто були тими, хто виступали в коаліції з російськими імперцями, в тому числі проти кримських татар. Ми маємо дивитися правді в очі, якщо ми хочемо, щоб наші відносини будувались на правді, щоб ми твердо стояли на землі.

Ми мусимо сказати, що м'яка пострадянська окупація в Криму ніколи не закінчувалась. Колоніальні утиски до 2014 року системно продовжувались, І в 2014 році нова російська жорстка тоталітарна диктатура погіршила і так недобрий стан справ.Більше того, ми дуже часто недобачаємо того внеску, який роблять кримські татари і в українську культуру, і в українській інституції, через те, що ми застосовуємо кількісну, а не якісну логіку. Ми маємо прекрасні приклади сумлінної роботи на державній службі, сумлінної служби в ЗСУ, сумлінної роботи в бізнесі, сумлінної роботи в науковій, культурній і інших сферах кримських татар, яких дуже часто ми недобачаємо. Ми дивимося крізь людей в той момент, коли нам би не хотілося, щоб світ дивився крізь нас. І це так само питання того, чи ми можемо побачити в кримських татарах лакмусовий папірець справедливості власного ставлення. Ми дуже часто не бачили кримських татар як суб'єкта. Ми так само дуже часто не бачили себе як суб'єкта, бо суб'єктність – це вміння вписати себе в актуальний контекст, і це вміння пояснити себе з своєї позиції, з позиції своєї аудиторії. Україна є несподіваною державою для світу. В багатьох випадках поява незалежної суб'єктної України є дискомфортною для тих, кого ми звикли вважати своїми партнерами.

Ми бачимо, наскільки складно пробити лід в головах наших західних, в тому числі партнерів, щоб вони нарешті визнали українську суб'єктність. В багатьох з них не з'явилася поличка під назвою Україна ні в 1991 році, ні в 2014. І вона потрошки-потрошки почала з'являтися в 2022. Але, зрештою, в 1991 році нова Україна не з'явилася. Вона скоріш була зачата. Вона з'явилася тоді, коли з'явилася оця нова українська суб'єктність після 2014 року. І поява нової суб'єктної України нерозривно пов'язана з Кримом. Вона пов'язана з Кримом і в момент анексії, і вона зможе розправити крила тоді, коли Крим буде звільнений.І в тому плані Крим є ознакою того, що Україна як держава, Україна як державність рухається вперед і може бути самостійною, може захищати свій інтерес.

Визволення Криму – це символічне завершення етапу війни, без якого не буде падіння Російської імперії, без якого не буде занепаду зверхності імперських амбіцій, звідки б вони не походили, чи з Угорщини, чи з Польщі, чи з Туреччини, чи будь звідки, частиною чиїх імперій була сучасна Україна. Таке визволення можливе тоді, коли у нас буде міжнародна коаліція, а поки що ми не маємо міжнародної коаліції, ми маємо міжнародне партнерство. Наші партнери, на жаль, не є нашими союзниками. Бо в Вашингтоні і в Берліні немає полички в голові з написом «Поразка Росії». Поразка України цілком можливо, бо Україна є чимось новим, а отже тимчасовим, а отже неконче потрібним для світу. А поразка Росії – ні, тому що “Росія велика, Росія вічна”.Росія має привілеї, які мають найбільші і найпотужніші держави. І нам доведеться це подолати. І нам доведеться це подолати не тільки традиційними дипломатичними чи політичними методами, але так само методами культурної дипломатії. Тому настільки важлива, наприклад, робота Українського інституту. Тому настільки важливо, що одним з лідерів Українського інституту є кримський татарин, який може бачити і український, і кримськотатарський дискурс.

Але, власне, тут ми підходимо до того, чим найважливіший є конкурс “Кримський інжир”. Тим, що цей літературний пошук створює можливості, створює уяву, яка не має відповідника в реальному житті. Іншими словами, література дає можливість знайти і озвучити нові концепти, яких ще немає.Не виключено, що і Україні буде легше через художні засоби добитися пояснення того, як ми бачимо закінчення війни і встановлення справедливості в нашій частині світу, ніж добитися того самого дипломатичними чи якимись іншими політичними засобами. Тому кримський інжир настільки важливий, бо він доповнює реальність там, де її ще немає. Він створює нові можливості інтеграції етнічних кримських татар, етнічних українців в нову спільну суспільну і політичну цілісність, де самопочуття кожного відносно кожного є важливим. І в першу чергу, я би сказав, самопочуття кримських татар як тих, хто є у більш вразливій ситуації. Справи в Україні є настільки добрими, наскільки добре себе почувають кримські татари. Ми відкриваємо себе один для одного, ми відкриваємо цілі культурні світи, ми збагачуємося цим і посилюємося цим. Нам дуже важливо пам'ятати, що ми це робимо заради нашої спільної свободи, гідності і заради відповідальності, яку ми маємо за наш спільний захист своєї незалежності. Яшасин Кʼирим (ред:  з крим. Хай живе Крим).