_{фото: пресслужба Генштабу ЗСУ} 

Ще 27 квітня я згадував про те, що росіяни заглушили GPS-наведення GLMRS (сімейство американських керованих реактивних снарядів калібру 227 мм, що застосовуються в реактивних системах залпового вогню M270 MLRS та M142 HIMARS - Ред.),  і ЗСУ вивели цю зброю з бойового складу. Як виявилося, насправді проблема не з GLMRS, а з GLSDB (малогабаритні високоточні боєприпаси- Ред.).

GLSDB є наземною бомбою малого діаметру (SDB, також відома як GBU-39). І тут, як кажуть співрозмовники, проблема не в російському глушінні GPS, а в системі, яка відповідає за від'єднання GBU-39 від ракети-носія, після того, як зброя запущена і піднята в повітря.

Що це таке?

Прискорювач слугує для того, щоб запустити зброю, підняти її в повітря і вивести на траєкторію польоту до цілі. Прискорювач горить кілька секунд: цього достатньо, щоб вивести зброю на потрібну швидкість і траєкторію. Після того, як прискорювач згорає, його «відпрацьовують», від'єднують від зброї і відкидають подалі, щоб не погіршити характеристики зброї. Останнім часом у GLSDB почала виникати механічна несправність, через яку секція прискорювача не відокремлювалася, внаслідок чого дуже багато GBU-39 не влучали в ціль. Таким чином, щоб запобігти непотрібному витрачанню дорогої зброї, ЗСУ зняла GBU-39 з озброєння до вирішення проблеми з виробником.

Мушу визнати, я з полегшенням це почув, бо якби росіяни змогли ефективно заглушити GPS-наведення такої зброї як GLMRS, то це були б дуже погані новини…

Чому?

Тому що на сьогоднішній день із  GPS пов'язане «майже все», що роблять західні збройні сили, і, таким чином, ЗСУ теж. Це не тільки керована зброя, але й навігація на місцевості, плюс такі автоматизовані системи тактичного управління, як «Кропива» ЗСУ. Тобто, якби росіяни змогли заглушити GPS, вони б внесли хаос і в координацію українських підрозділів.

Але це не має означати, що росіяни не намагатимуться і надалі, вони продовжуватимуть робити все можливе у цьому напрямку.

БИТВА ЗА ДОНБАС

Іронія долі: ще в лютому цього року, невдовзі після падіння Авдіївки, ми чули багато скарг у соціальних мережах на кшталт «ЗСУ не має лінії оборони на захід від Авдіївки». Я на це не купився, бо мої джерела з цього приводу не давали конкретики. Виявляється, побудовані лінії оборони у ЗСУ є. І не одна, а 3-4 як мінімум.

Проблема?

Ну, проблема не одна.

1.) Більшість нових укріплень на цих лініях оборони були побудовані для захисту від нападу зі Сходу. Тобто, вони були побудовані у напрямку з півночі на південь.

2.) Деякі з них недобудовані, і тому між ними було (і скоріш за все ще є) кілька проміжків. Вони мали були б прикриті мінними полями. Однак мін не вистачає. Настільки, що ЗСУ не має достатньо мін, навіть якщо використовувати десятки тисяч російських мін, знайдених у Херсоні та на сході Харківщини, наприклад.

3.) Існують сектори, які важко мінувати - наприклад, залізничні вали.

Є дві основні причини, чому росіяни прорвалися в районі Очеретиного. По-перше, вони зараз шукають такі незаміновані проломи в лініях оборони ЗСУ. По-друге, коли вони їх знаходять, вони намагаються просуватися в північному напрямку, паралельно українським лініям оборони. Таким чином, у фланг або в тил ліній оборони ЗСУ - в свою чергу, змушуючи українців відступати.  

Ми бачили, як вони це з успіхом робили в районі Новокалинового, приблизно 4-5 днів тому. Замість фронтального штурму місцевих позицій 115-ї, хоча і притиснувши її артилерією та авіаударами, росіяни просунулися в північному напрямку, поки не знайшли спосіб обійти цю позицію з флангу. Результат: 115-та була змушена відступити до Архангельського без особливих боїв за Новокалинове та Керамік.

Інший приклад можна побачити на захід від Очеретиного. Там росіяни дійсно фронтально атакували першу лінію оборони ЗСУ і навіть змогли змусити українців відступити. Однак, прорвавшись, вони не продовжили рух у західному напрямку: вони повернули на північ у напрямку Новоолександрівки і наразі намагаються обійти лінію оборони ЗСУ, що проходить з півдня до цього села, але насправді не охоплює Новоолександрівку.

У свою чергу, це також означає, що після розгортання 100-ї мехбригади в районі Новоолександрівки вона не могла просто увійти в існуючі польові укріплення, побудовані заздалегідь, а мала побудувати нові укріплення, з'єднавши між собою ті, що пролягають у напрямку північ-південь. Зробити це в умовах авіаударів та артилерійських обстрілів не просто. Хоча це також розвіює ще один міф, поширений у соціальних мережах, про те, що ЗСУ «ліниві», коли справа доходить до риття окопів.

Говорячи про міфологію, не вдаючись у подробиці, зазначу лише, що за останні кілька днів ЗСУ провели ротацію кількох підрозділів з цього сектору - і замінили їх свіжими, причому без будь-яких особливих проблем чи втрат позицій. Я вважаю, що це добре з кількох причин.

1.) Це означає, що у ЗСУ ще є резерви;

2.) Це означає, що внутрішня безпека ОСУ “Таврія” на належному рівні (звичайно, в цьому питанні ніколи не можна бути повністю заспокоєним);

3.) Це означає, що командир ОСУ “Таврія” і його бойовий склад контролюють ситуацію і впевнені, що впораються з нею;

4.) Це також означає, що підрозділи, які увійшли, щонайменше не гірші за ті, які вони замінили;

5.) Всі підрозділи, які були ротовані, потребують відпочинку.

О, і велике прохання: будь ласка, не розглядайте жодну з моїх карт як щось на кшталт «Євангелія»: вони приблизні. Я навіть не намагаюся намалювати точне проходження ліній оборони ЗСУ, наприклад. Приблизні підійдуть, їх «достатньо для загального користування». Крім того, врахуйте, що підрозділи більшу частину часу пересуваються полем бою.

‍

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням

‍