Фото: Frank Peter Wilde

Сьогодні моя країна святкує День незалежності. Дехто каже, що це її 33-й день народження. Але всі знають, що Україна набагато старша за цю цифру. 

Історія України дуже багата і різноманітна, але весь світ дізнається про неї тільки зараз, через Велику війну і через те, що Росія століттями крала і привласнювала українську історію.

33 роки - це не вік моєї країни. Це період часу, коли Україна більше не є частиною радянського «Братства народів», яке насправді було в'язницею для народів. 

І, на жаль, моя країна страждала від цього «братства» всі роки після проголошення незалежності.

Але останні два з половиною роки вона не просто страждає, вона стікає кров'ю в буквальному сенсі.

Це ціна, яку Росія хоче, щоб ми заплатили за те, що хочемо одну дуже просту річ. Те, що є самозрозумілим у цивілізованому світі. Те, чим Росія ніколи не володіла сама. Ця проста річ - свобода. 

Росіяни продовжують хвалитися, що в їхній країні немає такого свята, як День незалежності, тому що вони не були ні колонізовані, ні залежні від жодної іншої країни, імперії, союзу тощо. Але чи були вони коли-небудь вільними? 

Відповідь - ні. І переважна більшість з них навіть не хочуть бути вільними, вони захоплюються диктаторами і потребують залізного кулака, щоб ними керувати. 

Вони бачать в цьому єдиний спосіб існування і хочуть поширювати свій «рускій мир» всюди. 

А коли їм це не вдається, вони починають вбивати, руйнувати і силою просувати свій «рускій мір» туди, де їм не раді.

Весь світ є свідком цього в Україні протягом останніх двох з половиною років. Але вже століттями Росія докладає всіх зусиль, щоб придушити і «русифікувати» Україну, а Крим завжди був її улюбленим ласим шматочком.

Століттями Росія намагалася позбутися корінних народів Криму, не лише кримських татар, але й караїмів та кримчаків.

У 2014 році весь світ став свідком того, як Росія анексувала мій рідний Крим, і міжнародне співтовариство проковтнуло це і не зробило майже нічого аби уникнути ескалації. Сьогодні ми маємо справу з наслідками такого мовчання. 

Однак зараз все в наших руках, щоб змінити майбутнє і змусити Росію заплатити. 

Сьогодні ввечері одна з наших ініціатив - збір підписів під петицією, яку ми подали до Бундестагу з вимогою визнати Депортацію кримських татар 1944 року геноцидом. 

Ми роздамо петицію на папері і будемо дуже вдячні, якщо ви її підпишете.

Чим більше зв'язків ми будуємо з Кримом, тим більше ми показуємо, що він не належить Росії. 

Кримські татари є корінним народом не лише Криму, а й усієї України, і ми, кримські татари, є частиною України і бачимо своє майбутнє лише в Україні. 

Тому що Крим - це Україна!

‍