Рустем Усеїнов проведе сьогоднішню ніч у своїй старенькій автівці. Єдине житло сімдесятирічного кримського татарина - будівельний вагончик - окупанти зранку вантажівкою вивезли з ділянки на кримському узбережжі. До рідного Ай-Сереза Рустем-ага повернувся вже у 2000-них і після радянських поневірянь думав, що старість буде спокійною на землі предків.

Чотири роки тому окупанти зруйнували будинок пенсіонера, який він звів до окупації, але не встиг легалізувати. 2014-го росіяни назвали поселення кримців самозахопленням, а 2021-го знесли всі кримськотатарські будинки бульдозерами. Руйнували оселі за рішенням окупаційного суду. Цього разу навіть кишенькові суди не задіяли, щоб заграбастати останнє майно корінного мешканця Криму.

Рустем-ага не пручався. Навіть ліки з вагончику не забрав.

- Якщо бодай щось взяв би, то це було б згодою з їхнім насильством. Я їх не визнаю. Хай беруть все, що можуть забрати…

Рустем-ага не покинув свою землю навіть тоді, коли збудовану ним власноруч оселю один росіянин на його очах закатав у землю бульдозером, а інший - вантвжівкою вивіз рештки життя кримця на смітник. Не полишає цю землю її зараз. 

- Завдяки бабусі по мамі я знаю свій родовід аж до 1600-тих років. Це моя земля і всіх моїх предків. Я лишуся тут - у наметі чи простонеба. Ось поки автівка є. Саме тут був наш древній Ай-Серез. Через обстріли росіян з моря айсерезці покинули тутешнє узбережжя і сховалися від гвалтівників в горах. Останні 250 років Ай-Серез (після 1945 перейменований Сталіним на Мєждуречьє) знають як гірське село, але то нове. Справжня наша земля тут - на схилах біля моря.

На ділянці під горою залишилося кілька деревяних піддонів, на яких Рустем-ага хоче поставити намет, але наразі не знайшов прийнятного у навколишніх крамницях.

- Та якось воно буде. В машині можно перечекати холод і негоду. Ось поруч мої друзі - Хараман і Хохла…

Хараман і Хохла - дві дворові собаки, що не покидають чоловіка і супроводжують його гірськими схилами судакського узбережжя.

- Нещодавно два місяці лежав у лікарні. Тоді собак врятував місцевий джемаат (з кримськотатарської “громада” - Ред.), але сад якісь недобрі люди потравили. Я висадив тут купу дерев. Дуже плодоносні сорти. Хімікатами повбивали дерева, добре хоч собак не чіпали.

Рустем Усеїнов переїхав до Криму юнаком із батьками наприкінці 1960-х. Тоді кримських татар не прописували на півострові, і часто історія корінних мешканців закінчувалася міліцейською облавою і вивезенням з речами за межі півострова - на Херсонщину чи до Краснодарського краю. Рустем-ага перечекав репресії, оселившись у степовому селі на керченському півострові. Ми вже розповідали про це 2022-го, коли Рустем Усеїнов був одним з героїв фільму Кримської Медіаплатформи “Крим.Ізоляція”.

- Багато керченських сіл зараз спустошені. Там суворий клімат, як у пустелі. Поратися з такою природою могли лише керченські ногаї, яких росіяни винищили як гарних воїнів. Тому ніхто в цих селах не прижився за останні 200 років, але і  міліція в радянські часи особливо не чіпала, бо там і так не було кому жити і працювати.

За незалежної України дихати стало трохи легше, і Рустем-ага разом з іншими нащадками айсерезців наважився повернутися на землю пращурів.

- Ми маленький народ, але кожен знає своє походження дуже добре. У нас немає людей без роду і племені. Тут 250 років немає Ай-Серезу, але всі айсерезці пам'ятають три цвинтарі, що поруч. Комуністи збудували на кістках наших бабусь пансіонат “Сонячний камінь”. Один цвинтар мусульманський, а два інших - католицький і православний. Айсерезці досі кажуть “Рум ве Дженевез деделерімізін мезари” (це могили наших римських (грецьких) і генуезьских дідів. Не залишу я їхні кістки без нагляду.

Це його перша ніч у автівці, і можливо не остання, але в його голосі - жодного смутку. Каже постійно “шюкюр” (дякую Всевишньому) і прощається, бо вже час годувати Харамана (з кримськотатарської “герой” - Ред.) та Хохлу (з кримськотатарської “лялька” - Ред.). І трохи виспатися, бо завтра знов треба шукати намет.