УКР
Це історія двох друзів, двох розвідників, двох дуже веселих та спритних хлопців.
Це назва групи спецпризначення 131 окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Машини на номерах BRAVO ганяли степами Миколаївщини та Херсонщини, виконуючи надскладні завдання.
Їхня війна розгорнулась на Півдні. Тут негусті посадки, поля, через які противник бачить тебе ще за кілька кілометрів. Не всюди під’їдеш, для того, аби дістатися ворога потрібно постійно йти ногами.
«Ми ж шуткуємо звісно, що ми туристи. Ну, тому що ми розвідники, ми постійно займаємося якимись туристичними маршрутами, можна так сказати, але я хотів би щоб без ризику для життя це відбувалося» - жартував Крава.
Він постійно знімав те, що вони роблять – на телефон та на екшн-камеру. Ці відео допомагали показати розвідувального батальйону, хоча зазвичай про неї ніхто не знає.
Група мала власний логотип.
Хлопці знімали відео і викладали, аби нагадати, що йде війна, що армії потрібна підтримка і збирали для підрозділу гроші на оснащення.
Більшість історій про операції групи досі залишаються нерозказаними.
Андрій Орлов, 39 років, сержант 131 ОРБ. Родом з Полтави. Учасник АТО – у 2014-2016 роках служив у батальйоні «Донбас», закінчив школу снайперів. За освітою – вчитель. Працював у міжнародних торгових мережах менеджером. Коли почалося повномасштабне вторгнення, був у Багдаді, але вже у березні повернувся, аби воювати проти російських окупантів. Спочатку група розвідників знаходилася поблизу Придністров’я, але на початку літа 2022 переїхала на Південь.
«Я тут перший раз в житті. Я бував у багатьох обласних центрах України, майже у всіх. До цього року я не був лише в Миколаєві та Херсоні. І оце в цьому році побував і в Миколаєві і в Херсоні» - сміявся Андрій Орлов, розповідаючи про свою війну.
Вдома на нього чекав син, саме йому Сармат подзвонив, коли став Героєм України.
Дмитро Кравченко, боєць 131 ОРБ, жив у Вінниці, разом із дружиною виховував сина. На початку повномасштабного вторгнення дружина була в Мексиці. Краві довелося дочекатися, поки кохана повернеться, аби передати їй дитину та нарешті піти воювати.
Він займався бізнесом і мріяв повернутися до своєї справи після закінчення війни. Він був заступником Сармата і хотів, аби про їхню розвідгрупу знали люди. Про бої, в яких їхня група брала участь, мені розповів саме Крава.
«Найскладнішим місцем це був населений пункт Андріївка, він невеликий, але він тяжко дався. Його просто не могли заштурмувати декілька разів, і різні бригади мінялися, тому що багато хлопців було поранено та загинуло. Зараз Андріївку звільнено. Це на межі областей Миколаївської і Херсонської, прямо під річкою знаходиться. Природа нам, погодні умови допомагали, тому що ми пересувалися там були часи дожді, тобто дрони нас орлани не могли бачити, тому що погодні умови не давали їм це робити» - розказував він, розуміючи, що навіть люди, які живуть поруч можуть не знати, де саме село, про яке він говорить.
«Складно із-за місцевості тут, тому що одні поля, вузенькі посадки, і все продивляється, працює в основному артилерія та дрони
Розвідники працювали невеликими групами, це ускладнювало евакуацію та виконання завдання, якщо з’являлися поранені.
«У нас була тяжка ситуація, ми розвідували підступи до Давидового Броду під час його штурму, і з нашої групи нас висунулось вперед 5 чоловік, Андрій (Сармат – ред.) був вже поранений осколком і потім під час танкового обстрілу один чоловік загинув, ще один був тяжко поранений, ще один – середньої важкості. І я дивом там зустрів свого знайомого з Вінниці, розвідника, він нам допоміг і ми втрьох проводили евакуацію, а це дуже тяжко, виносити двохсотого і поранених. Цей мій знайомий через три дні загинув, його звали Максим, позивний Конг. Я його не бачив 8 років, це просто було чудо, що я в такій ситуації його зустрів і він нам допоміг».
Одна з важких операцій – бій у селі Мала Сейдеминуха, на Херсонщині. Під час цього бою розвідники вступили в прямий контакт з ворогом у селі. Вони стріляли, а поруч мукали корови.
«Проблема цього села в тому, що воно знаходиться в ямі, і зверху над ним знаходився інший населений пункт, і там було велике скупчення російських військових, позиції в них були зверху. Але в нас вийшло туди зайти скритно, вони нас не побачили і ми помчали захищати населений пункт і там невеликими групами працювали спільно з 73-м центром», - згадував Дмитро.
Аби відрізнити своїх від чужих у бою вони кричали слово «паляниця» - знали, що росіянам вимовити його не під силу.
У цьому бойовому виході Сармата було поранено – зачепило вухо та шию. Крава перемотав побратима, ледве вмовив на евакуацію і прийняв командування на себе.
Трьома невеликими групами вони знищили 36 російських окупантів.
Крава йшов по селу і гукав своїх: «БРАВО, за мною!»
10 листопада група Браво повісила синьо-жовтий прапор у звільненій Снігурівці. Цей населений пункт на Миколаївщині окупанти «приєднали» до Херсонщини. Хлопці з БРАВО поїхали туди, бо була інформація, що там досі лишаються окупанти.
Місцеві жителі дарували їм квіти, обіймали, плакали та кричали «Героям слава».
Снігурівці вдається взяти полонених. Їх вантажать у кузов пікапа із зав’язаними очима, а місцеві жителі намагаються нагодувати голодних (поїсти не було часу) розвідників чебуреками.
Сармат потім згадував, ледве стримуючи емоції:
- Вони не очікували на нас, вони були дуже здивовані, і через 5 хвилин до нас вже бігли люди з українськими прапорами. Тобто десь вони ці 8 місяців, десь вони ці прапори зберігали, десь вони нас чекали і… Я не можу просто, коли до тебе біжить бабуся з прапором…
- А ти плакав чи сміявся?
- Я сміявся, я сміявся, але думаю, що коли ми зайдемо до Донецька, я буду плакати…
Сармат із українським прапором в руках іде до флагштока. Там висить російський триколор.
Вже за кілька хвилин російська ганчірка горить на землі.
11 листопада група розвідників 131-го розвідувального батальйону в'їжджає до Херсона. На площі гуде натовп із синьо-жовтими прапорами. Група Браво сигналить і радісно кричать щасливим людям.
«Звільнена Херсонщина - це от один раз, і такого більше не буде, ні. Наші діти вже будуть навчені, такого вже не буде», - коли Андрій Орлов розповідав про це, то аж світився від щастя
Це свято не припинялось кілька днів поспіль.
Крава називав Херсон найголовнішою точкою, в яку йому хотілося дійти: «Дуже тяжка дорога була до нього, багато хлопців загинуло, поранено. Ну, тяжко нам дався цей Херсон. У момент коли заходив, відчував неймовірну ейфорію, ну, ми були досить втомлені, тому що не спали нормально троє суток. Багато дуже пройшли пішки, тому що все було заміновано, і не могла техніка проїхати. А коли заїхали в Херсон, таке підняття було, з’явилися сили ще йти далі. І люди зарядили своєю енергією нас».
Зірку він так і не вдягнув на форму. Мріяв вдягти після перемоги, і щоб колись нагородою обов’язково гралися онуки. Найпершому фото нагороди скинув сину, аби його Денис дізнався про неї першим.
Вірний друг Дмитро Кравченко цього дня, як і завжди, був поруч. І, переконує, зовсім не ревнував, що нагорода дісталась побратиму:
«Я знаю, що це заслуга нашого підрозділу, нашої групи. Андрій - він просто скромний, він не розказує, він постійно, коли був поранений кілька разів, він не хотів виходити на евакуацію і хотів постійно виконувати свої дії».
Коли ми їздили із Сарматом та Кравою по Херсону, то Сармат весь час шукав на мапі, де у цьому місті сквер пам’яті його загиблого друга.
«Я ніяк не можу знайти тут сквер мого друга, який загинув у 17 році, Денис Лошкарьов, він був лідером місцевої самооборони у 13-14 роках, а потім він пішов в АТО і ми там з ним познайомились».
Пам’ятник Денису Лошкарьову росіяни під час окупації замалювали червоною фарбою. Сармат все ж знайшов його. Побачивши замальований пам’ятник, він повернувся туди знову і відмив його.
«Тепер вже Україна, все, треба прибирати такі речі».
Крава і Сармат вміли радіти відвойованим територіям. Вони з гордістю показували нові білборди у місті, згадували, що коли вони зайшли, то рекламні щити повідомляли, що «Росія здесь навсєгда».
«Заїжджаєш у Чорнобаївку, заїжджаєш сюди в Херсон і бачиш, що стало, ти розумієш «Ого! Я тут, я тут, я дійшов», і ми дійдемо так до всіх місць. Ми дійдемо так до кордону», - ділився враженнями Сармат, поки ми їздили по Херсону.
На початку січня 2023 вони знову повісили прапор. Цього разу на острові Потьомкінський – це острів між правим та лівим берегами Дніпра у Херсоні.
Після звільнення Херсона війна стала ще складнішою – частину завдань доводилося виконувати, пересуваючись на човнах. Окупантів потрібно було вибити з островів. У своєму телеграм-каналі група БРАВО писала: працюємо.
6 вересня Сармат та Крава брали участь у бойовому виході у Бериславському районі. Вони зіткнулися з ворожою диверсійною групою, потрапили у засідку. Андрій Орлов отримав множинні поранення та того ж дня помер у місцевій лікарні.
Дмитра Кравченка з важкими пораненнями змогли евакуювати до військового шпиталю, боротьба за його життя тривала 5 днів. 11 вересня Крава помер.
Коли ми ще бачилися у Херсоні, я попросила сказати щось важливе, таке, аби вони хотіли, щоб почув кожен українець.
Крава сказав: «Мрію, щоб війна закінчилася, щоб ми повернулися до кордонів 91-го року і жили собі спокійно і планували своє майбутнє. Хочу сказати, що ми подаруємо мир, ну це я обіцяю, і хочу, щоб всі вірили в нашу перемогу».
Сармат сказав: «Вся країна, вірте в перемогу ЗСУ, просто вірте нам, ми це все зробимо. Нам потрібен міцний тил, нам потрібна ваша підтримка, ваша моральна, ментальна - все одно - допомога, ваша віра в нас. Вірте в нас, ми переможемо обов’язково і повірте, ми намагаємося це зробити якомога швидше. Ми намагаємося прикрити вас, ми намагаємося зробити так, щоб вам було безпечніше. Ми робимо це тут. Ми знаємо, як вам тяжко, як тяжко без світла, без газу, води, але не зупиняйтесь, вірте в нас. Ми переможемо, і в цьому нема сумніву».
