2016 року, коли Вадима Сирука заарештували у справі Хізб ут-Тахрір, його єдиній на той момент доньці Амірі було два роки. Обшуку та співробітників ФСБ вона не злякалася - уважно розглядала незнайомців, що порпалися в особистих речах батьків. Вадима забрали, і Аміра ще кілька місяців шукала його по кімнатах. На прогулянці за звичкою тягнула маму за руку - побачитися з татом на роботі. До арешту Вадим торгував овочами та фруктами на ринку в Ялті. Того ранку окрім Сирука окупанти ув'язнили ще кількох кримців: правозахисника Еміра-Усеїна Куку, релігійного активіста Мусліма Алієва, шкільного сторожа Інвера Бекірова. Слідство звинуватило їх у “терористичній діяльності” через підслухані телефонні розмови на релігійні та політичні теми. 

 За півроку після обшуку дружина Вадима Ганна народила другу доньку, Ханіфу. Коли дівчинці виповнилося два тижні, Вадиму призначили друге судове засідання у Сімферополі.

“Мені хотілося показати другу дитину чоловікові, бо він не бачив її. Підбадьорити якось. В результаті Вадим на пару секунд побачив її здалеку, коли його вели з будівлі суду до автозаку”, - той період життя Ганні досі боляче згадувати. Чоловіка заарештували, коли вона була на четвертому місяці вагітності. А Аміра після цього геть втратила апетит. У два з половиною роки дівчинка могла їсти лише суміш для немовлят.

“Ми жили в орендованому будинку у Ялті і після обшуку я не стала подовжувати оренду. Почалися безкінечні суди, якийсь час пожили з моїми родичами, потім із родиною чоловіка. Ось тут Аміру і “накрило”. Повна зміна обстановки, тата немає - вона припинила їсти. Ми з цим впоралися, але знадобилося дуже багато часу”. Ганна згадує, як одного разу прийшла з Амірою у поліцейський відділок і вивела її звідти у напівнепритомному стані. “Зачиняються металічні ґрати на вході, а я розумію, що в мене дитина біла, як стіна і зараз просто впаде. Мабуть попередній досвід якийсь спрацював, що ось тата закрили і мене можуть закрити”, - розповідає Ганна.

Тоді вона вирішила поговорити з дітьми “по-дорослому”. І готувала дівчат перед кожним судовим засіданням. 

“Я просто говорила як є. От сьогодні ми виїжджаємо, завтра вранці будемо у Ростові, у нас є стільки-то часу, щоб відпочити, поїсти. Потім ми їдемо до тата, в нас буде стільки-то часу його побачити. Розмовляти, кричати не можна. Суддю перебивати не можна. Татові можна помахати ручкою. Бігти до нього не можна. Обіймати не можна. Інакше наступного разу нас взагалі до зали не пустять”, - згадує дружина Вадима.

Після його арешту родина купила невеличкий будиночок у селі в Нижньогірському районі Криму - допомогли батьки Вадима та друзі. Ціни на житло там були набагато нижче, ніж у Ялті, а тиха сільська місцевість дуже сподобалася Амірі. Вона стала частіше усміхатися і багато часу проводила на дворі з сестричкою.

“Свекор побачив, що у дворі є сарай і подарував нам курочку та півника. Так пішло-поїхало”, - показує Ганна своє господарство, яке нині у рази більше. Зараз вона розводить домашню птицю на продаж, а в житті Аміри з'явилися перші обов'язки. 

“Ми прокидаємося і йдемо відчиняти дверцята курочкам, гусям. Наливаємо водички, годуємо, випускаємо кого потрібно. А отам качечки сплять. А це собака, його звати Бім”, - обіймає Аміра чорно-білого дворового пса.

Ганна допомогла доньці вступити в клуб любителів природи та записала її на гімнастику. Разом почали вчити мови - Аміра англійську, Ганна арабську. У дитсадок Аміра не ходила - не могла розлучитися з мамою більше, ніж на кілька годин.

“Взагалі мені здавалося, що в Аміри не лишилося проблем через арешт Вадима, але стреси та відмова від їжі зрештою далися взнаки - хворобами та сповільненим зростанням. Аміра стоїть на обліку в кардіолога, а цьогоріч ще й ендокринолог відправив її на обстеження”, - розповідає Ганна.

В Аміри з батьком особливий зв'язок - вони не просто схожі зовні, усі помічають схожість характерів. Аміра - маленький боєць, серйозна та зібрана. Зараз вона вчиться у п'ятому класі, на домашньому навчанні - частково в онлайн-школі, частково з вчителями. З гімнастики перейшла на карате, а потім у секцію тхеквондо. Батьки цей вибір схвалюють. Нещодавно отримала жовтий пояс. Кожний колір у цьому виді спорту - це ступінь до чорного поясу, про який вона мріє.

“Тато радіє. Каже, що це самооборона, корисно. І взагалі тримати себе у формі, в тонусі - це важлива справа”. Цьогоріч Аміра взяла участь у чотирьох змаганнях, і на кожному посіла призові місця. 

За вісім років, які Аміра росте без батька, в неї були лічені зустрічі з Вадимом. Ганна кілька разів возила її та Ханіфу на судові засідання. Бабуся - у слідчий ізолятор. 

“Тато через адвоката передав малюнок - там було серденько зі списом. Двічі по телефону спілкувалися - там де по трубці говориш через скло (в СІЗО – ред). Коли ми їздимо, бабуся завжди бере з собою льодяники, здебільшого “шипучки”. Поки бабуся з татом розмовляли, ми засунули руки в її кишеню і всі цукерки з'їли. Потім на суді два-три рази бачилися. І ще двічі, коли їздили в Уфу”, - перераховує побачення з татом Аміра. 

Зараз родина спілкується з Вадимом головно через листування - побачення дають лише двічі на рік. Аміра та Ханіфа відправляють батькові листівки та малюнки у колонію в Башкортостані, з якої він має повернутися додому через три з половиною роки. Татові відповіді вона збирає в окремій шафці і поки що не знає, як його зустрічатиме.

“Вони реально не розуміють, як це - коли тато вдома. Запитують: “Мамо, а що ми робитимемо, коли тато повернеться? А де він буде спати?” - 

розповідає Ганна. 

“Думаю, там точно дуже багато тортиків буде. Житиме він разом з мамою буде, у вітальні”, - планує Аміра. 

Вадим Сирук народився у Нижньогірському районі Криму 1989 року. У 16 років переїхав до Ялти, у 20 прийняв іслам. З дитинства дружив із кримськими татарами. 11 лютого 2016 року його заарештувала ФСБ. 12 листопада 2019 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону присудив йому 12 років ув'язнення за зв'язки з Хізб ут-Тахрір (ч.2 ст.205.5 КК РФ) та за “підготовку захоплення влади” (ст.278 КК РФ).

‍Хізб ут-Тахрір - релігійна організація, яка публічно діяла у Криму до 2014 року і продовжує діяльність в Україні. В Росії визнана терористичною.

‍Amnesty International визнала Вадима Сирука в'язнем сумління і вимагає його звільнення, Європарламент неодноразово згадував його у своїх резолюціях, але він і далі перебуває у російській вʼязниці.

‍