Того зимового ранку піврічний Емір прокинувся від голосного стуку у двері та вікна і криків незнайомих чоловіків. Мама поспіхом поклала його на диван на кухні, бо батько розмовляв зі слідчим ФСБ і не міг взяти сина на руки, бабусі стало зле з серцем - треба було терміново викликати їй швидку. У будинку запахло ліками та горем.

«Я пам'ятаю тільки невеличкий уривок з того дня - я стою з двома дітьми на порозі будинку, Емір у мене на руках, старша донька, Медіне, поруч... Чоловіка відводять, але він несподівано повертається на кілька секунд, цілує дітей у лоби і каже, що довіряє нас Всевишньому», - згадує Азізе.

«Люди в чорних шапках, чорних масках і з величезними руками його забрали», – додає 8-річна Медіне. На відміну від мами вона пам'ятає цей день у найдрібніших деталях.

Фермера Арсена Абхаірова заарештували у лютому 2019 року. Відтоді Азізе виховує дітей без нього.

Як змінювався і зростав Емір до двох років, вона майже не пам'ятає. Щоденні телефонні розмови з адвокатом, підготовка передач до в'язниці, поїздки на суди геть витіснили з життя щасливі хвилини материнства. Єдине слово, яким Азізе може описати свої почуття в ті місяці – шок. Нині жити без чоловіка вона майже звикла, але він усе одно поруч – у щоденних сімейних розмовах.

Першим словом Еміра було «баба» – так кримськотатарською називають батька. Про існування тата хлопчик дізнався з фото – мама, бабуся і сестра постійно показували світлини незнайомого усміхненого чоловіка. Коли в гості приходили інші чоловіки, Емір відмовлявся до них підходити.  

«Він їх не визнавав, лякався. Не думаю, що це якась психологічна травма. Просто в нього в постійному домашньому оточенні, до п'яти років, були тільки жінки, мама, сестричка та бабуся», – пояснює Азізе.

Усе змінилося після першої поїздки на тривале побачення з батьком у травні 2023 року. Азізе взяла обох дітей і поїхала до в'язниці в Єнісейськ – за 5500 кілометрів від Криму. Це був довгий, виснажливий шлях. По приїзду до в'язниці дітям теж довелося пройти суворий контроль. 

«Нам довелося підніматися на другий поверх і нас обшукували. Металошукачем. Але це було недовго – одна хвилина і готово. Тому що без обшуку на другий поверх не заберешся – там металеві двері, на ключі і на замку», – для Еміра зустріч із батьком була захопливою пригодою. 

Перед побаченням Азізе дуже хвилювалася, бо саме тут, у російській в'язниці, відбулося справжнє знайомство двох найближчих людей. Але коли Емір побачив як сестра побігла до батька – повторив за нею і кинувся Арсену на шию. 

У невеликій кімнаті для побачень батько вперше катав його на плечах, грав у хованки та багато обіймав. Батько та син разом дивилися футбол. Емір купався в любові і не хотів їхати додому. 

«Фісташки йому давали. Рано вранці вставали. То анашка (мама - ред.) мене візьме, то бабашка (тато - ред.) мене візьме», – радіє Емір. 

У Азізе від цієї поїздки залишилися суперечливі почуття. З одного боку, і дітям, і батькові давно потрібна була ця зустріч, з іншого – здавалося, що вона надто рано позбавляє Еміра і Медіне безтурботного дитинства:

«У кімнаті очікування, де перевіряють усі продукти, ми передавали їх через віконце на контроль. Але попередньо потрібно було все розпакувати – дістати цукерки з папірців, сигарети з пачок. Медіне з Еміром хутко зривали етикетки з цукерок і акуратно складали їх у пакет - квапилися швидше побачити батька. Я побачила дітей іншими, якимись дорослими не по роках. І сльози хлинули. Їм разом із нами доводиться в такій реальності жити».

Щоб бачитися з родиною частіше, Арсен Абхаіров звернувся до служби покарань із заявою про переведення з в'язниці в Єнісейську до іншої колонії, ближче до Криму. Але його перевели ще далі – до Бурятії. Азізе тепер взагалі не знає, коли знову зможе поїхати до чоловіка. 

1 серпня Еміру виповнилося 6 років. Гроші, які йому подарували на день народження, віддав матері й попросив додати «на отоварку» – так тюремною мовою називається щомісячна купівля харчів у табірному магазині на строго визначену суму грошей. 

«Готовий відмовитися від іграшок, щоб батько поїв смачно», – пишається сином Азізе. 

На полиці Еміра багато іграшок і книжок, які купують мама і бабуся, дарують родичі. Але улюблена – плюшевий ведмідь карамельного кольору із зеленою атласною стрічкою. Хлопчик зберігає його в ідеальному стані й називає сином. Арсен купив цю іграшку незадовго до свого арешту. 

Наступного року Емір йде до школи і мріє, щоб за руку його повів батько. Але в окупантів щодо Арсена інші плани.

Арсен Абхаіров народився 12 жовтня 1985 року в Узбекистані - 1944-го його дідусів та бабусь разом з усім кримськотатарським народом депортувала туди радянська влада. Мати Арсена повернулася з ним до Криму, коли сину було 8. До арешту Арсен Абхаіров працював фермером, родина жила у селищі Büyük Onlar (Буюк Онлар). 14 лютого 2019 року окупанти заарештували його за ймовірні зв'язки з ісламською політичною партією Хізб ут-Тахрір. 3 листопада 2020 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Абхаірова до 13 років ув'язнення за частиною другою 205.5 Кримінального Кодексу РФ («Участь у діяльності терористичної організації»). 

‍‍Хізб ут-Тахрір - релігійна організація, яка публічно діяла у Криму до 2014 року і продовжує діяльність в Україні. В Росії визнана терористичною.

‍Європарламент неодноразово згадував Арсена Абхаірова у своїх резолюціях, але він і далі перебуває у російській вʼязниці.

‍