“12 років Трампа!” - вигукує хтось із натовпу на останньому перед праймеріз у Нью-Гемпширі мітингу, і сорок пʼятий президент Сполучених Штатів, проти якого ведуть кримінальну справу за спробу захопити владу, схвально киває: “Це точно. Але не кажіть цього занадто голосно. Знаєте, їм подобається називати мене фашистом”.

Здавалося б, неможливо більше знецінити поняття “фашист” після тої карколомної девальвації сенсу, яку фашизму за останні десять років влаштував Путін. Але Трамп старанно докладає до того зусиль.

Його прихильники слідом за ним знецінюють напад на Капітолій 6 січня 2021 року. Це один з останніх, а відтак один з найяскравіших моїх особистих спогадів з Вашингтона, де я тоді працювала. Шумний натовп блискавично зносить паркан і за лічені хвилини вже ломиться в двері споруди, де затверджують нового президента, аби цього не допустити. Стихійна сила, від якої конгресмени тікали підземним ходом, а їхні секретарі ховалися під столами в забарикадованих кабінетах. Пронизливий зойк затиснутого дверима (і померлого від внутрішньої кровотечі через кілька годин) поліцейського. Тоді за лічені години від Трампа - здавалося б, назавжди - відвернулися навіть найпалкіші послідовники. Але варто було йому довести, що він досі здатен боротися за президентство краще за багатьох можливих республіканських кандидатів, бо не розгубив навіженої підтримки - як партія знову розвернулася в бік Трампа, цілком по-християнські пробачивши геть усі минулі гріхи.

Один за одним на користь Трампа сходять з дистанції його опоненти - губернатор Флориди Рон Де Сантіс і Вівек Рамасвамі, які спробували скопіювати трампівську риторику, але не змогли наблизитися до його рейтингів. Трамп так само по-християнські миттєво забуває їм усі образи, що лунали на електоральних зустрічах, і піднімає з собою на сцену. За останні шість років колишні соратники Трампа написали вже кілька його біографій, за котрими можна вчитися, яке саме підлабузництво працює на нього краще. Ці книжки краще вивчити, адже тепер між колишніми конкурентами за президентське місце розгортається тиха боротьба за місце віце-президента: поки що Трамп не виголосив ім’я улюбленця. Нью-Гемпшир - місце перших республіканських праймеріз. Арена для бою, яку Трамп заздалегідь запланував перетворити на одноосібну сцену.

Єдина, хто йому в цьому заважає: Нікі Гейлі. Або Німрата Рандхава - вона також індійського походження, як і найбільш антиукраїнький з американських кандидатів у президенти Рамасвамі. В велику політику вона пішла в тридцять років, відтоді двічі обиралася губернаторкою штату Південна Кароліна. Наприкінці 2016 року вона погодилася на пропозицію тоді новообраного Трампа обійняти посаду постійної представниці Сполучених Штатів в ООН. Так з Нікі Гейлі познайомилися українці - багатьом подобалися різкі і красномовні ремарки в бік Росії. Не так давно на дебатах з Рамасвамі Гейлі згадувала про загиблих внаслідок російського вторгнення і заявляла: Путін і Сі Цзіньпін в захваті від думки, що така людина як він може стати президентом.

Тепер, коли Нікі Гейлі залишилася єдиною кандидаткою від республіканців, яка продовжує заперечувати одноосібне право Трампа на номінацію - Рамасвамі, вже як друг Трампа, стоячи поруч із ним, обрушується на неї із звинуваченнями в тому, що Гейлі підтримують грошовиті донори, які не розуміють, чого хочуть прості республіканські виборці. Тобто приносить всередину партії війну, яку вона останні роки вела з демократами і урядом: конспірологічну упевненість, що країною (або партією) намагається ізсередини урядових кабінетів керувати невидима група ніким не обраних людей, так звана “держава в державі” або deep state. Це звучить як маячня, це виглядає як маячня, це і є маячня - і це прекрасно працює на малоосвічений базовий електорат Трампа. Бо це єдиний кандидат, який оголошує хрестові походи проти всього, що вони ненавидять: занадто розумних, занадто толерантних, занадто вільних людей. 

Результати в Нью-Гемпширі не задовольнили ані Трампа, ані Гейлі. В 2020 році Трамп програв тут Байдену, але цьогоріч Гейлі, яка ставить на те, що вона єдина може вирвати в Байдена перемогу (насправді перефразовуючи упевненість штабу Байдена в тому, що Трамп - єдиний республіканський кандидат, якого Байден може без зайвих зусиль перемогти) навіть не наблизилася в Нью-Гемпширі до того, аби побороти Трампа за кількістю голосів делегатів. З іншого боку, розрив між ними не настільки великий, як про це мріяв Трамп, Гейлі набрала більше 40 відсотків голосів. Відтак команда Трампа і його прибічниким найближчим часом усіма доступними засобами максимально тиснутимуть на Гейлі, аби вона зняла кандидатуру. Бажано, до лютневих праймеріз у Південній Кароліні, її рідному штаті. Тому що боротьба за голоси делегатів на праймеріз - це витрачені гроші. А Трамп хоче акумулювати підтримку і не витрачати її на внутрішні республіканські вибори (офіційно висунути єдиного кандидата партія має на республіканських національних зборах в середині липня), бо у нього - рік судів.

Вперше в історії Сполучених Штатів за президентську посаду бореться людина, проти якої відкрито чотири кримінальні справи. За підбурення до бунту 6 січня, за винесення з Білого дому секретних документів, за спробу фальсифікувати вибори в штаті Джорджія і за фальсифікацію фінансових документів. Загалом в рамках цих кримінальних справ проти Трампа висунули 91 звинувачення, максимальний строк за всіма разом - 700 років за гратами. Юристи сорок п'ятого президента Сполучених Штатів намагаються загальмувати справи в апеляційних позовах, деякі штати уже відмовили йому в участі в праймеріз, і ймовірніше за все на початку весни знадобиться принципове рішення Верховного суду: чи може Трамп взагалі балотуватися. На рішення дев’ятьох суддів, трьох з яких призначав саме Трамп, не зможе не вплинути те, що Трамп залишиться єдиним кандидатом від республіканської партії. Саме на це він і розраховує. 

Перед Нікі Гейлі стоїть украй неприємне важке завдання: до внутрішніх виборів у її рідному штаті ще місяць, який треба протриматися під натиском опонентів - без жодних реальних перемог. І якимось чином не розгубити, а навпаки, акумулювати підтримку і виборців, і донорів. За нею - стоять останні надії республіканської партії повернути собі старе обличчя часів Буша та Чейні. Вона відверто кепкує з віку суперника (так само, як Трамп без кінця глузує над Байденом, хоча молодший за нього усього на 4 роки). Не факт, що це їй допоможе - за попередніми рейтингами Трамп випереджає Гейлі в Південній Кароліні принаймні на тридцять пунктів. В Нью-Гемпширі на сцену до Трампа показово вийшов ще сенатор Тім Скотт, якого провела в сенат саме Нікі Гейлі. “Ти її мабуть ненавидиш”, - посміхнувся йому Трамп, на що Скотт відповів: “Я просто люблю тебе!”.

Ця сценічна любов - показова демонстрація настроїв сучасної республіканської партії, яка завчасно визначилася з тим, що ставить на перемогу Трампа. Бонуси від того, аби першим продемонструвати переможцю відданість, виглядають достатньо серйозними. Альтернатива - ще чотири роки в опозиції, овіяні ресентиментом, який успішно вганятиме нові кілки в труну старої республіканської партії. І хоча у Нікі Гейлі є багатий досвід, як підніматися від нульових рейтингів до губернатора, перемагаючи чоловіків у консервативному штаті, цього разу їй доведеться боротися не з чоловіком, а зі стихійною силою, яка вже зібралася у новий хрестовий похід.