На тлі буремного початку року з війнами та конфліктами в Україні, Ізраїлі та в країнах Сходу можна зробити висновок відносно різних підходів до вирішення криз різними країнами. Від чого залежать ці підходи та до чого це може призвести, розмірковує турецький оглядач Іззет Енюнлю.
collage: The Standard
Культурне зіткнення між Сходом і Заходом справді існує, оскільки дві культури еволюціонували досить по-різному. Як у старому фільмі, де один з персонажів описує різницю між американцями та японцями: «Коли в американця трапляється нервовий зрив, він відкриває вікно і стріляє в людей. Коли у японця нервовий зрив, він закриває вікно і стріляє в себе». Справді, на Заході тремтяча рука може вказувати на страх, і власник руки може відчувати потребу приховати це. Однак та сама рука на Сході вказує на те, що її власник втрачає самовладання, і це завжди не на добро. Бо навіть сам власник руки може перебільшити свій тремор.
Узагальнення працюють, щоб висловити думку, а не описати правило. Подумайте про ядерні загрози Росії на тлі обходу нею червоних ліній у війні в Україні та неоднозначну відповідь президента Байдена щодо наслідків цього всього без згадки про ядерний арсенал США.
До сьогодні, дякувати Богу, грибних хмар не спостерігалося.
Минулого тижня Іран завдав ударів по кількох цілях в Іраку, Сирії та Пакистані. Було добре зрозуміло, що Іран повинен був відповісти – аби його не вважали його слабким – за вибухи під час меморіальної церемонії. Хоча удар Ірану по цілях в Іраку та Сирії був очікуваним, удар по дружньому Пакистану викликав збентеження. Хоча заява Ірану про те, що об’єкти повстанців були вражені, надала відчуття послідовності його діям, це, тим не менш, завдало шкоди хорошим відносинам з Пакистаном і викликало обурення на Заході. Справді, ображений Пакистан тепер зобов'язаний відповісти ударами по цілях у глибині Ірану. З часів ірано-іракської війни, яка закінчилася в 1988 році, Іран не отримував такого удару по своїй території.
Можливо, Іран показував тремтячою рукою світові, даючи повідомлення “не випробовуйте мене!”. Ізраїль міг це так і зрозуміти і організував повітряний наліт на житловий будинок у столиці Сирії Дамаску, убивши п’ятьох іранських «військових радників». Але чи варто трактувати це як «ну давайте тоді не будемо вас стримувати»?.
Близький Схід був пороховою бочкою, навіть коли в регіоні панував мир. Хоча поки війна Ізраїлю та ХАМАС триває, це, безперечно, залишається найбільш небезпечним місцем. Що зробив би Іран, якби не збирався ескалувати, а просто мав би намір не виглядати вразливим? Найкращим способом була б “скарга до вчителя”, щоб він втрутився. Дійсно, пізніше підтримувані Іраном повстанці вдарили по базі США в Північному Іраку, поранивши невідому кількість американських солдатів.
Іран не в добрих стосунках із США, оскільки санкції США стискають іранську економіку, і вони не мають офіційних дипломатичних відносин з 1980 року. З іншого боку, США та їхній фаворит Ізраїль також наразі не в добрих стосунках. Нинішня криза на Близькому Сході негативно впливає як на виборчу кампанію президента Байдена, так і на позицію США у світі. Однак ізраїльський прем’єр-міністр Нетаньяху надає пріоритет своєму особистому благополуччю та відмовляється від мирного рішення про створення двох держав. Тож добре сформульована відповідь на ізраїльські атаки могла б переконати США зайняти твердішу позицію щодо Ізраїлю.
Також важко приписати експансіонізм лише країнам Сходу. Дійсно, після розпаду Радянського Союзу Захід розширився до Росії через інтеграцію країн колишнього Залізного блоку та Балтії в НАТО та Європейський Союз. Але знову - тут різниця в методах, оскільки Захід пропонує спільне процвітання та оборонний союз, коли російська експансія використовує військо і взагалі навіть заперечує українську ідентичність. Справді, Росія очікує тільки поступків від усіх інших націй, які живуть під її владою, не пропонуючи нічого натомість.
Шляхи Заходу і Сходу можуть бути різними, але деякі їхні проблеми також однакові. Наприклад, зниження народжуваності торкається і Росії, і Китаю, і Європи. Китаю важко усунути наслідки політики однієї дитини. У 2023 році населення Китаю скоротилося на 2,08 мільйона осіб, що вдвічі більше, ніж у попередньому році. Незважаючи на те, що молоді китайці не бажають одружуватися та народжувати дітей через економічні причини, пропаганда та придушення меншин, аж до геноциду, як уйгурського народу наприклад, не допомагають подолати проблему народжуваності.
Росія намагається пом'якшити зниження народжуваності за допомогою заборонних заходів, таких як заборона абортів і ЛГБТК-руху як «екстремістської організації». Але оскільки жінки можуть повернутися до народної медицини та некваліфікованих медиків, такі заборонні заходи можуть призвести лише до подальших проблем зі здоров’ям населення. Крім того, повинно бути очевидно, що будь-яка війна, на виснаження чи ні, не є найкращим способом вирішення демографічних проблем.
У Європі нещодавно Франція також відчула різке зниження народжуваності - саме тут зафіксовано найнижчий річний рівень з часів Другої світової війни. Донедавна Франція вихвалялася відносно високою народжуваністю, що було винятком для Європи. Проте Франція, на відміну від Росії та Китаю, планує боротися зі своєю проблемою шляхом заохочення народжуваності коротшими, але кращими “декретними відпустками” та кращими планами лікування безпліддя, замість заборонних заходів і пропаганди.
Кумедна деталь полягає в тому, що президент Макрон назвав це «демографічним переозброєнням». Назва його плану дій більше відповідає мілітаристському підходу Сходу. Однак це може бути мова, необхідна аби привернути увагу ледачих і людей із дефіцитом уваги. Використовування таких ключових слів, як “переозброєння” резонує із заголовками. Або, можливо, це спосіб сказати, що Франція, може, й не виділяє достатньо коштів зі свого бюджету на армію, щоб підготуватися до нападу Росії на НАТО, але принаймні працює над переозброєнням свого цивільного населення, що б це «демографічне переозброєння» не означало.