Fabrice Coffrini/AFP/Getty Images 

Про підсумки головної зустрічі лідерів ми поговорили з журналістом та засновником “Громадського радіо” Андрієм Куликовим. Пропонуємо вам текстову версію інтервʼю з українським журналістом. Відеоверсія - тут.

Руслан Халапов: Пане Андрію, добрий вечір, дуже радий вас бачити.

Андрій Куликов: Селям алейкум достлар. (ред.: з крим. Вітаю, друзі)

Пане Андрію, розкажіть, будь ласка, як там було на цьому форумі? Яким взагалі було сприйняття україни і українців? Чи бачили ви якісь зміни?

Зміни є, сприйняття серйозніше, сприйняття драматичніше я би сказав, небезпеки, яка нависає над цілим світом, зокрема Європою, якщо росіян вчасно не зупинити. Я гадаю, багато людей її краще вже розуміють, і вони великою мірою ближче до того, щоб допомагати Україні, ніж були навіть рік тому. І це незважаючи на те, що ми постійно чуємо, що, мовляв, є втома від України, є втома від війни в Україні і таке інше. Але від готовності і від бажання, навіть щирого, і від усвідомлення небезпеки до того, щоб почати діяти, все ж таки велика і велика відстань. 

Тут я пригадую, і ви, звісно, за цим стежили - це проблема Криму. Проблема анексованого, окупованого. Того Криму, на захоплення якого Росією 2014 року світ відреагував досить мляво. Якщо, скажімо, ми теж говорили, і це справедливо, що увага до Криму начебто спадає, це так і було. А цього року про Крим згадували практично частіше, навіть ніж минулого. Але в який спосіб згадували? Згадували, що із захоплення Криму почалася війна в Україні, себто не про сам Крим. І не так докладно, як би він на те, на мою думку, заслуговував. А в контексті, що теж, звичайно, дуже важливо. 

Та про Україну зараз більше йде мова в контексті загалом становища у світі і енергетичної кризи, кризи міграції, можливо, ознаки економічної фінансової кризи. Ну і, звичайно, безпекової кризи. Але підкреслю, у мене склалося враження, що це більше не про Україну, а про Україну в світі. Що може бути позитивно. Але може бути і негативно. Коли НАТО каже, що “три-п'ять років буде готуватися до війни з Росією” або аналітики про це кажуть, то це теж можна сприймати по-різному. Або ставити наголос, на “готуватися до війни з Росією” або на “три-п'ять років, упродовж яких Україна буде відстоювати, якщо не сама, то майже сама, що дасть змогу НАТО підготуватися до війни з Росією”?

У публікації Громадського радіо, зокрема, ви зауважили, що частина іноземців все ж таки перебувають у міфові про російське миролюбство. Про те, що, мовляв, це були з їхнього боку вимушені дії. Про що це свідчить? Це недопрацювання журналістів чи дипломатів. Щось з цим робити?

Чому ми лише на журналістах чи на дипломатах зосереджуємось? Я гадаю, що це недопрацювання і наших державних органів. Я ж там був (ред.: на форумі у Давосі) не тільки як журналіст, а вірніше навіть не стільки, як журналіст, а як синхронний перекладач. Я зокрема, перекладав для одного із YouTube-каналів промову нашого президента, це нелегко. Тому що він зараз дуже добре говорить, не зупиняється та встигати за ним не так просто. Він говорить дуже емоційно. Мене, як українця це емоція не могла не зачіпати. Та хоча перекладач мав би бути якби відстороненим, але як тут будеш відстороненим. 

Я звернув увагу на те, що скільки разів Зеленський під час промови згадав слово Путін: “Путін те, Путін се, Путіна не зупинити”. А це мені здається, іде врозріз із тим, що ми намагалися світові довести. І що я гадаю, ми з вами розуміємо, що справа не лише в Путіні, а справа у російській державі, у тій ідеології, яка там панує - шовіністичній, великодержавній, ну і ще багато в чому. Коли ми звертаємо тепер знову таку увагу на особистість Путіна, ми якби решту Росії від цієї справи відсуваємо. А коли ми від людожерських планів і дій відсуваємо ці мільйони, десятки, може й сотні мільйонів людей, охоплених тим самим, чим і Путін, то це й дає підстави для того, щоб сказати: “Так Путін поганий, Путін ганебний, Путін агресор. Але російська культура, російська історія - це зовсім інше, і російський народ”. А це на жаль зовсім не інше, а воно - все одне. Тому звичайно, є у багатьох  іноземців, особливо на тлі таких заяв, що в усьому винний Путін, питання до того, хто ж насправді винний? 

Знаєте, як у нашого знаменитого українського класика Михайла Коцюбинського: “Коні не винні”. От коні і “не винні”. 

Пане Андрію, ще до історії про виділення коштів Конгресом США ця історія була дуже популярна в міжнародних колах. Але вже після гальмування цього процесу про це стали казати все частіше, і це зрозуміло, чому. Мова про замороження грошей та російських активів. Як мінімум, якщо не помиляюсь, це про 300 млрд доларів і, звичайно, що може допомогти Україні в разі коли Європейський Союз або США наважаться на це рішення. Що говорили і чи говорили в кулуарах про це?

Насправді тут не так важливо, що говорили в кулуарах, як все ж таки читати другий та третій план того, що сказано відверто, але було дещо в кулуарах важливо сказано. Наприклад, тут треба перевіряти, але мені здається, що йдеться все ж таки про 60 мільярдів доларів, прив'язаних до цієї справи. Крім того, від слова “заморожений”, у мене вже мурахи бігають попід шкірою, воно напряму пов'язане із заморожуванням або з прихованими пропозиціями заморозити війну в Україні. Нікому від цього краще не буде. 

І дуже несподівані виявляються зв'язки. От для мене самого було несподіванкою, що американські аналітики, в тому числі такі авторитетні, як колишній посол Гербст (ред.: Джон Гербст, Надзвичайний і повноважний посол США в Україні у 2003-2006 рр.) і деякі інші. Вони відверто кажуть, що це питання пов'язано із вирішенням питання про американо-мексиканський кордон.

Не думаю, що багато людей у нас, які отримують інформацію просто з засобів масової комунікації, уявляють, яким чином це може бути пов'язано із питанням про мексиканський кордон, а вони кажуть: “Обов'язково!”. 

Крім того, дуже цікаві пропозиції лунали з боку американських аналітиків. Зверніть увагу, кажуть, на те питання, наскільки російська пропаганда вправно використовує питання релігії, наголошуючи на тому, що в Україні буцімто зараз всі релігії, крім православної церкви України, заборонені, придушується релігійна свобода і так далі.

А в Росії, і в тому числі на окупованих українських територіях, які вони називають “нові регіони”, там повний розквіт свобод. Я думаю, що українським мусульманам в Криму і українським протестантам в Запорізькій або в Донецькій області є, що насправді сказати з цієї причини. І ми не активно використовуємо цей аргумент, а для прихильників Трампа, якому дедалі більше прогнозують перемогу, хоча й не без застережень, такі аргументи можуть мати велике значення. Бо вони люди правих поглядів. Вони часто релігійні фундаменталісти та переважно християни, але при цьому вони готові слухати і правду про те, як придушують інші релігійні переконання. Нам треба на це звернути увагу.

Ще одне дуже важливо було звернено до наших парламентарів у кулуарах Давоського форуму. “Не працюйте лише парламентарі з парламентарями, намагайтеся потрапити до громад, які обирають тих самих республіканців, прихильників Трампа до Конгресу, до Сенату”. Тому що для будь якого американського політика, казали нам вже самі американці, дуже важать їхні виборці. “Працюйте напряму із виборцями”, тут ми теж, я вважаю, не допрацьовуємо.

Дякую, дуже вам пане Андрію, дякую вам за те, що знайшли час і поспілкувалися з нами. 

Для мене це, чесно кажучи, і честь і обов'язок спілкуватися з вами, так що звертайтеся. Коли будуть вільні п'ять хвилин у вашому етері, я завжди до ваших послуг.