колаж: The Gaze

Для країн, які пройшли через перехідний період, автократія, яка приносить стабільність і передбачуваність, краща за хаос переходу. Так було для стародавніх римлян, які вітали імператора після десятиліть громадянських воєн у Республіці. Ось чому Наполеон став імператором після терору Французької революції. Ось чому росіяни проміняли демократію на стабільність путінського режиму, який дозволив їм знайти їжу в місцевому магазині. Суспільний договір в автократичних режимах простий: «Їж і мовчи!»

Путін знає трансформаційну силу хаотичних періодів і протягом останніх двох років зрозумів, що його країна недостатньо сильна, щоб завоювати Україну. Однак не завжди потрібно бути сильним настільки, щоб перемогти, можна бути лише достатньо сильним, щоб створити хаос. І тут Росії нема рівних - ракетні удари росіян спрямовані в основному по цивільним особам та інфраструктурі, а не по військових цілях, і саме це і створює необхідний їй хаос.

Оскільки війна вступає в третій рік, питання про те, чи виснажуються у росіян ракетні запаси, стає класичним. Оскільки єдині дані про виробництво ракет знаходяться у них, будь-які інші прогнози є лише припущеннями. Хоча й жодні ресурси не є нескінченними, будь-який український удар по території Росії викликає у відповідь діарею ракетно-безпілотних ударів. Безперечно, ці атаки ведуть до наміченої мети, але також Росія використовує дуже цінну військову техніку проти невійськових цілей, тоді як її солдати намагаються досягти будь-якого значущого прогресу в суворих зимових умовах. Це може бути передбачуваним результатом української стратегії, яка спонукає Росію застосувати свої ракети, щоб перешкодити їх більш ефективному використанню в бою.

Менталітет обох сторін є полярно протилежним. Протягом останніх двох років ми стали свідками того, що винахідливість і витонченість на полі бою перевершують грубу силу, але Росія все ще наполягає на дорогих операціях, спрямованих на моральний стан цивільних, витрачаючи важко здобуті ресурси. Натомість президент Зеленський хоче покращити свій парк безпілотних літальних апаратів з видом від першої особи (FPV), додавши мільйон нових безпілотників у 2024 році.

Ці безпілотники досить ефективні на передовій, руйнуючи наступ Росії, а також досить дешеві у виробництві. Оскільки західна допомога затримується і може бути значно скорочена в найближчі роки, економіка війни вимагає нових підходів. Вартість пропонованого українського парку безпілотників ціною від 300 доларів США за дрон дорівнюватиме ціні 30 ракет «Кінжал». Навіть за один 155-міліметровий артилерійський снаряд (який сьогодні через попит може коштувати до 8000 євро) можна придбати 30 безпілотників.

Досить цікаво, що Росія не шукає успіху на полі бою більш рішуче, а натомість міркує над тим, як викрутити руки і штовхнути Захід у хаос. На початку вторгнення Путін був упевнений, що Європа замерзне протягом своєї першої зими. Але натомість, сама Росія вже другу зиму страждає від перебоїв з опаленням. Але причиною замерзання будинків є корумпована неефективна адміністрація, а не енергопостачання.

Це правда, що підвищення вартості життя частково популяризувало ультраправу риторику в Європі, змусивши ліві та центристські політичні партії перейти до правого дискурсу. Однак після початку війни в Україні ультраправі в Європі здобули лише обмежену перемогу. До федеральних виборів у Німеччині залишилося два роки, а до виборів президента Франції – три. Є ще кілька років для можливої зміни політичного клімату. Крім того, Захід поступово розуміє, що імітація ультраправих не приносить користі, оскільки оригінал приваблює більше, ніж його підробка. Звичайно, ультраправі зіткнуться з альтернативними рішеннями, які можуть більше сподобатися європейцям.

Путін має тверду впевненість, що західна коаліція, яка стоїть за Україною, скоро розвалиться. Це правда, що є ознаки цього розпаду, але президент, оскільки він є колишнім майстром шпигунства, відчуває потребу забезпечити його крах шляхом втручання у вибори в США на користь Дональда Трампа. Загальний підхід Росії полягає в тому, щоб знайти вирішення проблем далеко від поля бою: чи то перешкоджати українському зерну потрапляти на світовий ринок, чи то відродити СМЕРШ як гру розуму для Заходу, чи сподіватися, що інші конфлікти відвернуть увагу від України, чи втрутитись в вибори президента США.

Цілком можливо, що Путін, який прийшов до влади через хаос розпаду Радянського Союзу, так і не знає кращих інструментів для досягнення успіху. Можливо, оскільки він розвідник і був свідком радянсько-афганської війни, то не дуже вірить в армію. Або, можливо, його найбільшим і єдиним справжнім викликом була чеченська війна, а успіх прийшов лише після вбивства Джохара Дудаєва, що вимагало таємної операції. Проте очевидно, що після двох років війни Росія надто залежить від інтриг і хитромудрості. Однак війна виграється на полі бою.