Ми продовжуємо публікувати спогади науковиці, правозахисниці та письменниці Наталі Беліцер. Перша частина тут. 

‍

…Яскравих спогадів – неймовірна кількість. Їх впорядкувати чи викласти хронологічно для мене недосяжно: я ж не Пруст! Тому і змушена писати лише про окремі епізоди, які примхлива пам’ять вихопила випадково, зокрема: із спогадів про сходження на вулкан Горєлий, де виверження почалось.

‍

…Це сходження ми подолали пішки, без будь-якого спеціального спорядження й обладнання, з собою взявши тільки мінімальної ваги запаси: воду й трохи їжі. Чому так сталося, що нас мотивувало? Авантюристичне прагнення пригоди? Бажання “з перших рук” здобути неповторні враження від безпосередніх спостережень за рідкісним, величним і нещадним явищем природи? (Мабуть, була сукупність мотивацій; не обійшлося й без амбіцій і елементів самоствердження: “Ми здатні це зробити!” Інші – ні). До вагань не вдавшись, невеличка (нас четверо було) й згуртована, охоплена азартом команда наша одностайно проголосувала “за”. Хоч ми й передбачали, що здійснення такого наміру важким і небезпечним може бути.

‍

…Повернення після походу, що перевершив всі сподівання, які на нього покладались, такого розголосу в місті* набуло, що почалось до нас паломництво. Найпершими були ті вулканологи, чий всюдихід не зміг той шлях здолати. Скептично й зверхньо оцінивши наші плани, вони не вірили, що нам це вдасться, і не дуже-то допомогти бажали хоча б порадами своїми. А тут набігли натовпом, жадаючи дізнатися про всі деталі: наскільки гучно і з якими інтервалами гриміло й вибухало; про траєкторію, якою летіли “кульки” глиняні й каміння; розпитували і про газу й пари викиди із кратера, про їхній запах, обсяги та кольори. А потім поцікавилися, чи розуміли ми, що якби пориви вітру напрямок змінили і на нас повіяли, то скоріш за все, на цьому б і закінчилась та авантюрна ескапада. 

‍

‍

…Один із епізодів сходження до кратеру вулкана – несподівана поява одного з справжніх хазяїв недоторканої природи тої. Ми навіть злякатися не встигли. Застигли, мовчки дивлячись на диво: то був ведмідь, вражаючий і поведінкою, і величезним розміром своїм. З’явившись раптом, цей могутній звір, яскраво-чорний на тлі кущів зелених, зі шкірою, яка виблискувала під сліпучим сонця променем, стояв від нас десь за десяток метрів і, повернувши голову, теж на нас уважно подивився. А вирішивши, що маленька наша група йому загроз не створює і цінності не має харчової, утратив інтерес і довгими, неспішними стрибками, неймовірно легко і граційно своєю величезною вагою долаючи земне тяжіння, рушив від нас і за хвилину зник.

Отямившись, ми переглянулись і майже хором видихнули: “красень!”

‍

*Петропавловськ-Камчатський

‍

(Далі буде)

‍