Рустем Віраті. Протягом одного дня новина про смерть 60-річного кримського татарина заповнювала стрічки новин українських медій. На тлі тисяч загиблих захисників и цивільних жертв російських атак на мирні міста і села України, смерть цивільного політв'язня виглядає як щось далеке. Приблизно як сирійська або в'єтнамська війна.

Протягом одного дня журналісти використали щонайменше чотири різних варіанта прізвища закатованого чоловіка: Версаті, Верасті, Віратті, Вераті. Бо ні в кого не було двох надійних джерел для перевірки, або хоча б одного -  з офіційного реєстру.

Протягом одного дня відбувалися редагування неточності в його рідкісному кримськотатарському прізвищі. Врешті всі погодилися використовувати варіант Віраті, який надав Кримськотатарський ресурсний центр в Києві, що мав найрозлогішу інформацію про загиблого мешканця Генічеська.

Це не тому, що журналісти  легковажно поставилися до стандарту точності передачі інформації. Правда в тому, що Рустем Віраті протягом двох років ув'язнення був невідомим бранцем. Так хотіли його близькі, що до останнього вірили в спасіння Рустема і жили з жахом, що інформаційні кампанії та активність українських журналістів ускладнить становище політв'язня і збурить окупантів до подальших репресій проти нього самого чи родини.

Мешканців новоокупованих територій Херсонщини та Запоріжжя російський терор взявся “виховувати” з надзвичайною дикістю, про яку ми можемо лише здогадуватися після побаченого в Бучі, Ірпені та Ізюмі. Всієї правди про воєнні злочини росіян на півдні України світ ймовірно не дізнається ніколи, принаймні доки ці території перебуватимуть під окупацією, як це було з геноцидом мешканців азербайджанського міста Ходжали на початку 1992 року, які Баку звільнив лише 30 років потому.

Кримськотатарське громадське медіа CEMAAT (2022 року наш сайт називався UA South) в перші 5 місяців окупації оприлюднило десятки статей про зниклих українців Херсонської, Запорізької, Донецької і Луганської областей. Кожна стаття була окремою історією і присвячувалася лише одній людині, аби по свіжих слідах воєнні злочини не перетворилися на статистику. Наш попередній досвід дозволяв нам швидко знаходити родичів зниклих, яких ще не паралізував острах від нової реальності. Українці звикли вголос говорити про несправедливість і тоді ще не знали, що російський окупант є найжорстокішим катом у світовій історії. 

Проте дуже швидко ця відкритість почала зникати, і вже у вересні 2022-го - за кілька місяців до звільнення Херсону - підтримувати зв'язок з тими, хто не знає тебе особисто, стало неможливо. Люди раділи тому, що їм віддали бодай скаліченого родича. Люди обрали мовчання. 

Закатовані, згвалтовані, скалічені і невідомі. Їхні рідні та близькі вже не чекають людського суду над катами. Бо вибір для тих, хто з 24-го лютого 2022 року опинився під миттєвою окупацією, складався з двох опцій: поповнити перелік закатованих або замовкнути…

Цілком імовірно, що це мовчання буде довічним, і азербайджанське 30-річчя очікування буде здаватися нам короткою паузою. 

Головний по планеті, який майже все минуле століття називав себе найбільшим захисником прав людини, 20 січня 2025 року змінив обличчя. А протягом наступного місяця - поняття про честь, гідність і розумові здібності.  Головний по планеті побачив бажання миру в очах головного ката. 

З 1977 Державний департамент США оприлюднює багатосторінковий документ щодо порушень прав людини в світі. Нерідко навіть одне політичне ув'язнення чи загадкова смерть людини могла стати причиною американської реакції щодо країни, в який це відбулося. Потрапляння до звіту Держдепу США могло зберегти життя людині, яку репресивна машина найбільших диктатур світу не встигла вбити за гратами. Головний по планеті не міг врятувати всіх, але майже 50 років давав зрозуміти, що слідкує за кожним. 

Звіт за минулий рік з'явиться вже скоро - традиційно його оприлюднюють в березні або квітні. Чи побачимо ми колись звіт за поточний рік? Не факт. Бо відтепер тисяча чи навіть мільйон вбитих не є перешкодою для того, щоб в очах убивці бачити мир.

Рустем Віраті став третім українським політвязнем, якого росіяни вбили за гратами. Першим був Костянтин Ширінг.

Про його смерть стало відомо 8 лютого 2023-го. Українця засудили на 12 років за шпигунство на користь України. За два дні, 10 лютого 2023 року, помер другий політв'язень -  Джеміль Гафаров, засуджений у справі Хізб-ут-Тахрір.

Його затримали ще 2019-го і довели до смерті без “рішення суду”.

‍