Що ж, минулий тиждень був справді “захопливим”.

Виявилося, що президент США Дампф (dumpf - тупий з нім.- Ред.), вочевидь, намагаючись відволіктися від того, що він облажався в США - бо там дійсно стало “гаряче” - втягнувся в серйозні спроби облажатися і в Україні: чи то погрожував виставити Україні рахунок за “американську військову допомогу на трильйони доларів”, чи то пропонував американську військову допомогу в обмін на українські мінеральні багатства, або і те, і інше, перш ніж знову оголосити про свої грандіозні плани “закінчити цю війну за 24 години” в результаті особистих переговорів з Пуддінгом. Звісно, в повному ігноруванні як України, так і Європи. Показово, що з учорашнього дня це обговорюється між США і Росією - в Саудівській Аравії.

Цього разу, принаймні, український президент Зеленський відреагував так, як і належить реагувати на подібний зомбований ідіотизм, і пояснив, що, по суті, будь-які домовленості між США і Росією, досягнуті без участі України, нічого не варті.

Я б пішов далі і додав, що цей зомбований ідіотизм Дампфа не вартий навіть уваги і його слід ігнорувати так само, як і погрози Пуддінга ядерною зброєю.

Те ж саме можна сказати і про решту зомбованих ідіотів в ЄС, які починають теревенити про “введення миротворців (peacekeepers)” в Україну. Зважаючи на те, що відправка таких миротворців до набагато меншого за розмірами Косово в 1999 році вимагала 50 000 військовослужбовців - де ЄС (навіть вся європейська частина НАТО сьогодні), їх шукатиме? Але факт залишається фактом: слово “peacekeeping” (миротворчість з англ. - Ред.) складається з двох слів.

“Peace” і “keeping” (“мир” і “підтримування” з англ. - Ред.)

Це означає, що “миротворці” мають кудись прямувати і “підтримувати” там мир.

Однак, якщо я не проспав важливу подію минулої ночі, в Україні немає миру, який потрібно зберігати. І, поклавши руку на серце: припустимо, Дампф і Пуддінг домовилися і оголосили про “припинення вогню, починаючи з 09.00 сьогодні” - скільки людей навколо все ще настільки наївні, щоб “повірити”, що Пуддінг припинить стріляти о 09.00 сьогодні, а потім не тільки сьогодні, але й завтра - і тільки тому, що він “пообіцяв” це Дампфу - і скільки людей все ще настільки наївні, щоб сприймати будь-які заяви Дампфа всерйоз?

Тож не дивно, що ця ініціатива провалилася, як і багато інших подібних блискучих ідей тих же зомбованих ідіотів з попередніх часів...

Підсумок: все це варте лише одного - ігнорування. Дійсно: навіть не слухати пов'язані з цим новини (як би “важко” це не здавалося на перший погляд).

***

Набагато важливішими є події на Андріївському напрямку: в утримуваному ЗСУ “котлі” між Костянтинополем і Дачним та навколо нього. За останні п'ять днів ситуація там загострилася настільки, що змусила мене зробити це “оновлення”.

Почнемо з того, що раніше цей котел утримували такі підрозділи, як 33-тя механізована, 46-та та 79-та повітрянодесантні бригади: ще два місяці тому вони тримали позиції на схід від Курахового, а потім і саме це місце...

Починаючи з 14 лютого росіяни почали наступати на північ і захід від Костянтинополя, а з боку Зеленівки (на південному сході від Костянтинополя) - на північ і північний захід. Очевидно, з наміром розгромити українські війська, які все ще перебували в котлі. До 15 лютого “хтось” у Києві, схоже, нарешті (хоча й із запізненням) зрозумів, що гра закінчилася... або ж командири на місцях почали діяти самостійно, оскільки ті, хто стоять вище, занадто некомпетентні, щоб це зробити. Суть в тому, що ЗСУ почали виводити війська з котла. Так, першою вийшла 33-тя механізована, за нею - 46-та повітрянодесантна. Паралельно з цим туди була перекинута (недосвідчена, погано сформована і погано навчена) 157-а мехбригада, чим росіяни оперативно скористалися: окрім того, що вони вже взяли під контроль Андріївку, 16 лютого вони одночасно атакували Костянтинопіль і Улакли. Де-факто відрізавши дорогу з котла: війська ЗСУ, які все ще перебували на схід і північ від Улакли, були змушені тікати до Костянтинополя через поля і лісосмуги на північ від Улакли.

Я не знаходжу інших слів, щоб описати ситуацію, що склалася, окрім “трагічна”, тому що станом на вчорашній ранок ця евакуація ще не закінчилася. Росіяни не лише просунулися далі на захід і північ від Андріївки (на щастя, вони не просунулися з Андріївки на південь), але й закріпилися в Костянтинополі та майже в усьому Улакли. А це означає, що вивести війська, які залишилися, з того котла, що розвалюється, з кожною хвилиною стає все важче.

Це логічний результат того, що люди, які вважають евакуацію з подібних котлів у 2014 році одними з найбільших своїх професійних досягнень - фактично, “тактичними успіхами” - продовжують командувати ЗСУ.

Так, до речі: як завжди, в розпал цієї колотнечі звільнили і замінили командира 33-ї мехбригади. Бо, знаєте, в такій кризі немає нічого кращого, і, безумовно, немає більш нагальної проблеми, ніж звільнити чергового командира бригади.

...принаймні, не для командувача Збройних сил України, такого собі генерала фантастичних новин, що відгукується на прізвище Сирський.

Але, знаєте, немає причин для хвилювання.

По-перше, кажуть, що новий командир 33-ї - дуже хороша людина. А по-друге, Буданов збирається відволікти вашу увагу черговим ударом БПЛА по якомусь російському нафтопереробному заводу. Цього разу в Сизрані, в Самарській області...

***

Що ж я маю сказати на завершення цього оновлення?

Шановний читачу: якщо вам коли-небудь здавалось, що вас “оточують ідіоти”... що ж, ці дні і ситуації, описані вище, є яскравим підтвердженням того, що вам не здавалось.

...і це тільки “початок дня”...

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням. 

‍