Розповідь президента Володимира Зеленського виданню The Guardian про те, як у 2022 році Росія захопила 50% України, висадила десант на Банковій і стріляла в найвеличнішого лідера сучасності прямо у нього в Офісі, внаслідок чого “загинули деякі люди”, не рахуючи, звичайно, чеченців, убитих у цей час особисто Татаровим, здійняла в Україні нову хвилю суспільних обговорень. Наприклад, звідки взялися 50% окупованої у 2022-му України? Чи варто розраховувати на те, що західні медіа, яким президент і деякі інші співробітники ОП розповідають такі карколомні історії, дійсно в них повірять, враховуючи, що вже неодноразово наголошувалося, що ніякого російського десанту, не кажучи вже про “чеченців”, на Банковій зроду не було? Чи вірить Зеленський зрештою в ці історії сам?..

Наприкінці третього року великої війни єдиної погодженої версії Незламного Подвигу Президента Зеленського на початку вторгнення, про створення якої вже неодноразово просили Подоляка позитивні лідери суспільних думок, у Офісу все ще немає. Але вона є у нас.

Ось як все було насправді.

Кінець лютого - початок березня 2022 року, два-три тижні від початку повномасштабного вторгнення. Через бездарне командування прихвостня Ківалова генерала Залужного, заклопотаного лише бухлом і ревнощами до популярності талановитого полководця Володимира Зеленського, 50% України окуповані Росією. У Києві точаться вуличні бої з російськими десантниками. Президент Володимир Зеленський особисто витягує країну з прірви, в яку її тягне Порошенко. Зеленський мужньо дивиться у вікно в красівий бінокль, борода відросла до пояса, на грудях шурхотять флісові медалі. Ситуація в країні складна, але контрольована.

- Плі! - командує Зеленський в рацію. - Вперьод, саколікі! Нє, стривайте, Байден дзвонить.

Зеленський кладе рацію на стіл і бере трубку.

- Шо тобі нада, єблан? - роздратовано сичить він Байдену. - Я ж сказав, що нікуди не поїду, шо неясно?!. Так, можливо, ти чуєш мене в останній раз… Та будь ти прокляте, падло, коли я тобі рік торочив, що Путін ось-ось нападе, а ти пиздів мені, що твоя розвєдка краще знає і що краще мені забить на все і поїхати бухати в Буковель… Уявляю, що б тоді про мене люди подумали… Так, всьо, кароче, мені ніколи, у мене контрнаступ, в НАТО береш? Нє? Пішов нахуй.

Зеленський роздратовано жбурляє трубку і кричить у рацію:

- Ні шагу назад, саколікі! Куля дура, штик маладєц! І передайте Залужному: ніяких контрнаступів по мінних полях! Контрнаступ - це не шоу, це життя наших людей!

- Курва, бронік не налазить, - жаліється Єрмак. - От же дав бог таку богатирську фігуру…

Зеленський вмикає телевізор, щоб дізнатися про реальну обстановку на фронті, але там постійно крутять “Марафон відосиків Порошенка”.

- Здоров’я бажаю, дорогі українці, - хрипло муркотить в телевізорі Порошенко з гидкою усмішкою. - Попрошу вас не панікувати, та сторона нападає не на нашу землю, а на наші нерви. Не біжіть по гречку та сірники, не накручуйте себе. В березні ми вакцинуємо переважну більшість населення, в квітні відзначимо Великдень, в травні, як завжди – сонце, вихідні, шашлики, і звісно – День Перемоги. А далі літо…

- Яка ж цинічна гнида, - з гіркотою каже Зеленський. - Скільки ж людей загинули через ці шашлики ні за цапову душу. І все ж знає, падло, і за язика його ніхто не тягне, - а все одно пиздить. І ніякої ж управи нема на мерзотника, люди як сліпі, чесне слово.

У прочинене вікно влітає граната. Зеленський хвацько ловить її і кидає назад. Граната вибухає на подвір’ї і вбиває чеченця. Зеленський, висунувшись у вікно з красівим пісталєтом, підстрелює ще трьох. Із кущів вискакує Татаров з сокирою і рубає останніх.

- Що, Олеже, ґав ловимо? - весело кричить йому Зеленський, спритно ухиляючись від кулі російського снайпера, який сидить на горищі мерії, куди його за хабар особисто впустив корупційний мер Кличко.

- Вибачаюсь, пане президенте, - знічено відгукується Татаров. - За Кадировим погнався. Таке швидке, падло.

Над Банковою нависає десантний ґвинтокрил російської армії. Зеленський хапає гантелю і потужно кидає нею у ворожу машину. Вертоліт задимлюється і падає десь на Грушевського. У цей же час Арестович підкрадається до російського снайпера на горищі мерії, міцно цілує його в губи і одночасно перерізає йому горлянку шпателем. Арестович бачив таке у кіно “День Шакала”.

До кабінету президента забігає Ірка Геращенко, прастітутка і агент Кремля.

- Вова, тікай! - кричить вона, вирячивши хитрі очиська. - Тікай, дурачок. Від імені всього депутатського корпусу тебе прошу, і Європа дуже просить, і міжнародна спільнота!

- А дзуськи, так своєму Порошенкові й передай, - суворо відказує Зеленський. - Стривай-но, чи не та ти Геращенко, що розміновувала Чонгар і пускала по ньому шаттли?

- То Верещук, - бреше Геращенко, задкуючи до дверей.

- Та нє, то ти, - зловісно усміхається Зеленський. - За це теж доведеться коли-небудь відповідати, пані клоунесо.

- Здохні, мрась, - з ненавистю сичить Геращенко і вискакує з кабінету. Десь за дверима чутно розчаровані матюки Порошенка.

- Ти дуже м’який з ними, Володю, - зітхає Єрмак, все ще силячись натягнути броніка. - По цих баригах тюрма плаче.

- Не можна, це опозиція, - розводить руками Зеленський. - Якщо ми хочемо до Євросоюзу, треба діяти лише за законом.

До кабінету заходить брудний неголений Арахамія і простягає Зеленському теку з російським орлом.

- Осьо, блядь, підписали, нахуй, - стомлено каже він. - Стамбульські, блядь, угоди. Атлічнєйше ришеніє. Якби ти бачив, кстаті, які гарні у Стамбулі дороги! Треба й нам такі побудувати.

- Ми, Давиде, можемо збільшити будівництво доріг, але де ми тоді візьмемо гроші на армію? - суворо зиркає на нього Зеленський. - От де проблема. Давай подивимося, що ви тут підписали.

Зеленський відкриває теку, читає Стамбульські угоди і розлючено дивиться на Арахамію.

- Це що таке? - кричить він. - Це ж навіть гірше, ніж Мінськ!

- Так ти ж сам недавно казав, що росіяни - теж люди, а Путін взагалі про Бучу, мабуть, не знає… - бурмоче Арахамія.

- Нічого я такого не казав! - обурюється Зеленський. - Це Порошенко таке казав.

У вікно заскакують два чеченці з ножами у зубах. Краєм ока побачивши це, Зеленський високо підстрибує, як вчив його Арестович, і з розворота б’є одного з них ногою у щелепу. Затиснений в зубах у чеченця ніж відрізає йому голову. Другий бойовик виявляється спритнішим і ухиляється від серії майстерних ударів українського президента по печінці.

- Диви який ухилянт, - усміхається Зеленський, хапає зі столу пачку сухої “мівіни” речника Нікіфорова, розтирає її в долоні на порох і зненацька жбурляє в очі чеченцю. Чеченець на мить сліпне, Зеленський вихоплює з-за портьєри гранатомет Арестовича і з усієї сили гепає ним по ворожій голові. Чеченець падає мертвий, гранатомет зненацька стріляє і збиває з голови Арахамії бейсболку. Арахамія тікає.

- Татаров, знову недопрацьовуєш? - суворо гукає Зеленський, висовує голову у вікно і бачить, що Татаров валяється у дворі непритомний, а поруч із ним стоїть Порошенко з обрізком труби і зловісно посміхається.

- Здавайся, сучий потрох! - хрипло кричить Порошенко. - Іменем ліпєцької фабрики! Жму руку Путіну і обнімаю Лаврова! Убив брата - уб’ю й тебе!

- Та йди ти у жопу, - втомлено відповідає Зеленський і зачиняє вікно, щоб не чути матюків старого зрадника.

- Тривога, мій президенте, - схвильовано каже Єрмак. - Мені щойно доповіли, що росіяни висадили десант на Банковій.

- Ото новина, - Зеленський іронічно знизує плечима. - Скільки я вже тої десантури перепиздячив. Хай спочатку прорвуть охорону.

До кабінету забігає переляканий Арахамія. Його голова ще димить після гранатомета.

- Пізда! - кричить Арахамія. - Порошенко провів російський десант потайним ходом повз охорону!

- А оце вже державна зрада, - зітхає Зеленський. - До зброї, хлопці.

Зеленський і Єрмак вихоплюють красіві пісталєти, Арахамія лізе під стіл і зненацька бачить там Арестовича. Арестович міцно цілує його в губи.

З гуркотом падають вибиті двері, до кабінету вдираються російські десантники. Зеленский і Єрмак стріляють у них із пісталєтів і ухиляються від пострілів у відповідь, роблячи сальто, бігаючи по стінах і кидаючи звідти ворогам ножі у горлянки. За дві хвилини тридцять ворожих десантників валяються мертві.

- Нєт нікакой ложкі, - загадково каже Єрмак.

- Хух, - бурмоче Зеленський, вмикаючи “айкос”. - Ці вже краще навчені, скажи, Андрюх?

Президент не бачить, як з-за рогу тихенько вигулькує Порошенко з дуже некрасівим пісталєтом і цілиться йому у спину. Єрмак бачить.

- Нєєєєєт!!! - кричить Єрмак і у карколомному стрибку закриває Зеленського голими грудями від зрадницького пострілу. Куля Кривавого Бариги влучає йому просто у серце.

- От блядь, - каже Порошенко і втікає.

- Андрєй, Андрєй! - бурмоче Зеленський, гладячи ще тепле тіло голови Офісу.

- Пока, Андрєй, - наспівує Арестович, вилазячи з-під столу. - Шкода, що він так і не знайшов броніка свого розміру.

Зеленський підводиться на ноги і гнівно дивиться у вікно, ховаючи сльози.

- Настане час, - каже він, вдивляючись у далечінь, - коли в Америці один старий дід піде, а інший прийде. Тоді Порошенко зрадливий санкції отримає суворі, і скажуть усі, що то розправа є, і буде помилка то лукава… А ти, Єрмак, встань і іди.

Єрмак розплющує очі, встає і іде. Арахамія злякано кричить під столом. Арестович молиться. За спиною Зеленського з’являються крила.

- І ось іще шо, - мовить Зеленський, повільно здіймаючись у повітря. - Залужного нахуй, Шапталу нахуй. Я сам командувати буду.

…Зранку наступного дня окупанти почали виводити війська з Київської області.

***

Лютий 2025 року. Інтерв’ю Володимира Зеленського виданню The Guardian.

The Guardian: Про що задумалися, пане президенте?

Зеленський: Та так… Згадував дещо.

The Guardian: А правду кажуть, що росіяни закинули десант прямо на Банкову, і ви особисто билися з ворогами, а Андрія Борисовича взагалі убили?

Зеленський (сміється): Та що за вигадки, боронь боже, Андрій Борисович живий, здоровий і дуже потужний менеджер. Ну так, трохи було, постріляли, загинули деякі люди, але ми всі вірили у ЗСУ і у президента Трампа. Але про це поки що рано розповідати.

The Guardian: Дякую, дуже дякую.