Сорок пʼятий президент стає сорок сьомим і одразу оголошує надзвичайний стан в енергетиці Сполучених Штатів (Молдові на цьому місці може стати трохи ніяково) під руку з дружиною в образі української Клавдії Петрівни; у цей час його попередник роздає помилування авансом - ні в чому не винним людям. Якщо вам здалося, що ви потрапили до рімейку Аліси в Задзеркаллі - ви не один. Бо саме таке враження виникло в мене від інавгурації Дональда Трампа й усього, що її оточує. 

Працюючи в Вашингтоні під час першої каденції Дональда Трампа, мені не вдавалося провести бодай тиждень, щоб не почути про славнозвісні американські “важелі і противаги” - систему, яка має запобігати одноосібній диктатурі. Дійсно, з 1980 року жодному президентові Сполучених Штатів так не щастило: щоб не тільки обидві палати Конгресу були з його власної партії, а ще й Верховний суд мав більшість прихильних до його світогляду суддів. Про те, як серйозно сприймають повернення Трампа, свідчить, приміром, масова відмова великого бізнесу (Гугл, Мета, Амазон, Макдональдс тощо) від програм, повʼязаних із DEI. Це розшифровується як diversity (різноманітність), equality (рівність) і inclusion (включення або інклюзивність). В урядовій сфері їх запроваджували за каденції Байдена, айтішники робили це щонайменше останні років десять: створювали умови для того, аби карʼєру могли будувати не лише білі цисгендерні чоловіки. Не встигнувши виголосити вже другу в своєму житті президентську присягу, Дональд Трамп заявляє: “відсьогодні офіційна політика США полягає в тому, що існує лише два гендери: чоловіки і жінки”. На цьому місці російських пропагандистів, які нє щядя живота сваєго боролися з сатанинським гендером ще за часів першої каденції Трампа, має розірвати від щастя. Дійсно, що ж іще могло заважати “золотому віку Америки”, який без зайвої скромності проголосив сорок сьомий президент. 

Ще до появи в Капітолії Дональда Трампа трансляція вхопила серед гостей Ілона Маска. Мільярдер, який останні кілька місяців життя зробив геть усе, аби максимально тісно приклеїти себе до перехідної команди Трампа, зʼявився в капітолійській ротонді одним з перших. Далі підтягнулися інші представники великого бізнесу: Цукерберг, Безос, Пічай та інші, найбагатші люди Америки, кожен з яких скинувся Трампу на інавгурацію по мільйону чи більше. Не переплутайте, це у відсталих олігархічних країнах бізнес зобовʼязаний платити владі, щоб та не заважала працювати зайвими законами чи перевірками. В першій демократії світу топ-менеджери просто відчувають до президента поклик серця.

Так само за покликом серця Джо Байден в останні години у Білому домі раптово оголосив про помилування низки своїх родичів (братів, сестри і їхніх дружин та чоловіків) і низки людей, яких іще ні в чому не звинувачували. Серед них головний лікар країни Фаучі - той самий, який наполягав, аби всі носили маски під час коронавірусу та вчасно вакцинувалися. Наближені до Байдена твердять: він спершу вагався, чи не справлятиме таке помилування враження, наче ці люди насправді в чомусь винні. Але потім начхав на це враження, бо побоювання, що їх засудять, перемогли. Ці сентименти не завадили Байдену з дружиною ґречно привітати Трампа і запросити його пити чай - хоча чотири роки тому сам Трамп забрався з Білого дому і Вашингтона, не дочекавшись родини Байденів. Бо продовжував доводити, що перемогу у нього вкрали. Ймовірніше за все, коли ця колонка буде дописана (або в наступні кілька годин потому) Трамп своєю чергою помилує людей, які - за його закликом - чотири роки тому на наших очах штурмували Капітолій, аби не допустити оголошення результатів виборів, і бігли тією самою ротондою, в якій сьогодні давав присягу Трамп. Це теж демократія. Кожний новий президент має право скасовувати закони старого. Приміром, знову виводити Сполучені Штати з Паризької кліматичної угоди. 

Це теж звучить як сучасний рімейк Керрола, але після чаю в Білому домі сорок пʼятий, сорок шостий і сорок сьомий президент Сполучених Штатів удвох сіли в лімузин - і мали хвилин пʼятнадцять наодинці. Незважаючи на все вищесказане, обидва їх пережили і, відбувши необхідні урочистості в Капітолії, розійшлися кожен своїм шляхом. Байден, якому нарешті дали спокій, сів у гвинтокрил і полетів до Каліфорнії. Трамп - пішов робити Америку великою, найбільшою, найтрампішою. Уже деякий час він не згадує про передвиборну обіцянку закінчити російську війну в Україні за добу. Зате домовляється про зустріч із Путіним, який сигналізує: до розмови готовий. Якби в мене був чорний капелюх від Еріка Джавітса, я б за прикладом Меланії Трамп натягнула його на очі на найближчі кілька років, але, на жаль, не можу собі цього дозволити.