В ці дні ми можемо спостерігати, майже «вживу», що відбувається, коли Захід настільки облажався з постачанням артилерійських боєприпасів для України, що все «швидко йде на спад». У поєднанні з «масштабним» російським натиском на кілька точок вздовж лінії фронту та адаптованою тактикою штурму (див. «мінування під позиціями противника») це дає змогу ордам Пудінга значно просунутись в місцях, де вони систематично терпіли невдачі протягом останніх двох років. І це в той час, коли, завдяки великій розборці між провідними ідіотами в Конгресі США, у Пентагона закінчилися гроші для фінансування нових контрактів на озброєння для Києва або кошти, які дозволили б відправити йому зброю зі своїх запасів. Іншими словами: Росія використовує свою перевагу в ресурсах, щоб отримати перемогу в кількох місцях, які її цікавлять.

Тим часом у Києві, а оскільки політичні керівники та вище командування ЗСУ не зайняті відбиттям повторних російських ракетних ударів… Генерал Сирський прийняв командування ЗСУ і миттєво зробив кілька кроків. Я чув про наступне:

- Кинуто резерви на Авдіївку (начебто Сирський пообіцяв Зеленському утримати місто);

- Призначення свого заступника по сектору БПЛА;

- Призначення свого заступника з технологій та інновацій;

- Призначення свого заступника з кадрового навчання; і,

- Призначення свого заступника по закупках.

Наскільки я чув, всі офіцери, про яких йдеться, — професіонали з бойовим досвідом. Отже, жодних причин в Україні (і на Заході) панікувати: війна не програна через те, що Залужного немає в кабінеті.

(Ну, за винятком заступника по закупках: МінСлухів повідомляє, що його першою дією на новій посаді було – ненавмисно – стерти всі файли з усіх комп’ютерів у його відділі… що ж, лайно трапляється, особливо коли поспішаєш)

БИТВА ЗА ДОНБАС

Щодо ситуації на полях боїв: як часто в останні місяці, у мене занадто мало часу. Тому я зосереджусь на трьох моментах.

Сіверськ

Перший – це Білогорівка (та, що на Сіверському Донці), бо це такий типовий приклад. Рано вранці 31 січня загін росіян зумів проникнути на українські позиції з північно-східного боку (повністю зруйнованого) села. Їх виявили, коли було майже запізно, і на відстані 5-10 метрів зав'язалася перестрілка. Усе відбувалося під руїнами будинків, тому БПЛА були марними. У бою вижив лише один український воїн: побачивши загибель своїх побратимів, він викликав артилерійський вогонь по своїх позиціях.

Хоча було кілька буксированих гаубиць М777, жодна не стріляла – бо снарядів для них немає. Через тиждень, схоже, ЗСУ втратили східну частину села, але бійця, який викликав артилерійський вогонь по його позиціях, знайшли – пораненого та слабкого, але ще живого…

Авдіївка

За останні два тижні Повітряно-космічні сили (ВКС) Росії здійснили одну з найінтенсивніших серій плануючих атак. Майже постійні авіаудари почалися 1 і 2 лютого. Ось одне з (багатьох) відео результуючих страйків. Під час одного з них, 7 лютого, російські МіГ-31 або Су-35 збили Су-25 ПСУ, яким керував Владислав Риков, за допомогою ракети класу «повітря-повітря» Р-37 великої дальності. Український пілот загинув. (Зверніть увагу: росіяни заявили, що це був МіГ-29).

Тоді лише протягом 8 лютого російські Су-34 випустили понад 50 МПК/УМПК – усі по Авдіївці. Між іншим, плануючі бомби влучили у високі будинки в місті, оскільки їх широко використовували українські протитанкові керовані ракетні групи (ПТРК) і снайпери. Цей обстріл супроводжувався комплексною діяльністю ВКС проти української наземної ППО. Хоча подробиць не оприлюднено (зверніть увагу: я не говорю про релізи поліцаєв у Москві), тому що вони, здається, цілком задоволені результатами. Жодного звукового сигналу з цього приводу з української сторони немає, що зазвичай нічого доброго не означає.

Такий обсяг авіаударів був нанесений недарма, а на підтримку масованої наземної атаки, яка триває приблизно з 1 лютого. Передусім це має на меті прорвати 110-у ОМСБр вздовж північних околиць Авдіївки та вийти на трасу О0542.

Наразі вже ясно: росіяни прорвали там українську оборону й увійшли вглиб північної Авдіївки. Нічого дивного, враховуючи, що кілька рот 110-ї бригади скоротилися до 35-40 солдатів... Дійсно, протягом кількох днів повідомлення, що надходили з цього району, вказували на «хаос»: по суті, незважаючи на смертоносні втрати в техніці (особливо бронетехніці), російська піхота була розпорошена «повсюди» в північній Авдіївці й аж до Промзони на північ від міста. Щось на кшталт як на карті нижче (звісно, з російських соцмереж):

Десь приблизно 7 або 8 лютого — в стилі «в останню хвилину» — принаймні частина 3-ї десантно-штурмової бригади прибула на місце подій разом із кількома M2 Bradley, які вони нещодавно отримали.

Як зараз все виглядає: 3-я ДСШБр, здається, зупинила наступ росіян приблизно на 150 метрів від Індустріального проспекту (тобто O0542) – насамперед тому, що підрозділ прибув разом із великою кількістю боєприпасів для своїх 120-мм мінометів. Останні відтоді «працюють без зупинок»: тому питання в тому, коли у них можуть закінчитися боєприпаси.

Очевидно, що O0542 має вирішальне значення, оскільки це останнє асфальтоване з’єднання з гарнізоном далі на південь. Ймовірно, є ще дві дороги, включно з асфальтованою дорогою від Сіверного до міста, але вона піддається російському вогню (що, у свою чергу, є причиною сильної активності FPV-дронів ЗСУ проти російських позицій південніше, між Водяним та Опитним). Третя – польова дорога, не зовсім придатна для пересування важкої колісної техніки, як-от вантажівки, що перевозять припаси, боєприпаси, та підкріплення.

У південній Авдіївці 9 лютого росіяни повідомили про подолання однієї з основних українських позицій на схід від Опитного: їм вдалося продовжити проштовхування вулицями Спортивною та Чернишевського. Важко оцінити, наскільки – тим паче, що вони постійно піддаються атакам українських FPV-дронів, і це вздовж обох цих доріг, аж до вихідних позицій, на південь від міста.

Підсумок: ситуація в Авдіївці наближається до того моменту, коли ЗСУ доведеться або почати відводити свій гарнізон із позицій уздовж Н20 та у східній частині міста, або (чого я не очікую) здійснити велику контратаку на фланги північного чи південного російського наступу навколо міста. Проте для контрнаступу ЗСУ знадобилися б артилерійські боєприпаси та засоби протиповітряної оборони: а зараз не вистачає навіть артилерійських снарядів для оборони.

Це у свою чергу, робить критично важливим утримання українськими позиціями в Степовому (на північ від Авдіївки), Промзоні (на північний захід від Авдіївки) та Сіверному (на захід від Авдіївки) – адже це будуть напрямки, в яких росіяни намагатимуться просунутися наступним чином, якщо вони ще не намагалися туди потрапити (як у випадку зі Степовим, куди вони тим часом намагаються дістатися близько двох місяців).

Новомихайлівка

Це село на південь від Мар’їнки, десь на півдорозі між Мар’їнкою на півночі та Вугледаром на півдні. А там ситуація критична. Станом на вівторок росіяни наступали на село з трьох боків: натиск з північного сходу українці відбили, а з південного сходу росіяни дійшли до села.

Зверніть увагу, будь ласка, на це місце: воно має вирішальне значення для оборони Вугледара.

***

Наостанок одне, як на мене, важливе враження про останні події у ВС РФ (ЗС РФ). Кажуть, що умови служби значно покращуються. На відміну від ситуації минулого літа, нині і «контрактників», і «мобиків» (мобілізованих резервістів) не «кидають прямо на фронт» лише мінімально їх підготувавши (якщо підготувавши взагалі). Навпаки: принаймні я чую про ретельну підготовку, включаючи щонайменше два місяці гарної тактичної підготовки. Повідомляється навіть про екзамени для сержантів і офіцерів нижчого рангу перед тим як призначити їх чимось керувати. Військовослужбовцям-контрактникам тим часом теж дають дозвіл на відпустку. Зазвичай це триває два тижні. Після відпустки їх не кидають на передову, а відправляють на два тижні перепідготовки. І ніхто не скаржиться на брак техніки та озброєння… (винятки в соцмережах – це, звісно, окрема історія).

Це означає: через те, що Захід не зміг доставити боєприпаси та важке обладнання, які він обіцяв поставити Україні, у ВС РФ є достатньо часу (8 місяців), щоб відновити свою живу силу. Навіть величезних жертв на російській стороні за останні три місяці було недостатньо, щоб щось змінити. Або українські претензії з цього приводу були сильно перебільшені. Або (і найгірше): і те, і те.

Звичайно, замінити всю важку техніку буде трохи важче, але,

а) Навіть поліцаїі в Москві приблизно на рік випереджають НАТО у збільшенні свого промислового виробництва, і

б) поки є старі Т-55, Т-62 і М-46: «танків і гармат достатньо, щоб продовжувати штовхати», і, отже, у Москви «нема проблем».

Не можу не завершити це виразом подяки: особлива подяка за вашу вмілу державну мудрість і далекоглядність, пане Байден, пане Шольц, пане Макрон, пане Сунак & Co KG GesmbH AG SPA, а також армії ваших надрозумних радників.

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням